Словник української мови

РОЗДОРІ́ЖЖЯ, я, сер. Місце, звідки розходяться або куди сходяться дві чи кілька доріг; розпуття. На одному з роздоріж у степу, на високій, наспіх спорудженій із снарядних ящиків трибуні стоїть випростаний майор Воронцов (Олесь Гончар, III, 1959, 129);
//  Те саме, що розвилка 2. Товарний потяг ішов задумано, повагом, залишаючи позад себе зелені вогні. Роздоріжжя гриміли під колесами — відходили в безвість (Іван Микитенко, II, 1957, 263); Там, на роздоріжжі жолобів, де більші груди вугілля йшли в окремий жолоб, а менші в окремий, — сиділи діти (Мирослав Ірчан, II, 1958, 257).
♦ На роздоріжжі — у стані нерішучості, важких роздумів, вагань. [Іван:] Стою на роздоріжжі, і яким шляхом іти — не знаю (Карпенко-Карий, III, 1961, 19); То було не запитання людини, що опинилась на роздоріжжі. Каргат не просив поради й допомоги (Юрій Шовкопляс, Інженери, 1956, 195).