РОЗГАНЯТИ, яю, яєш і РОЗГОНИТИ, ню, ниш, недок., РОЗІГНАТИ, розжену, розженеш, док., перех.
1. Примушувати розійтися, розбігтися, розлетітися в
різні боки. Сам вибігав [Піхтір] із-за кущів з рушницею,
розгонив розбіяк (Степан Васильченко, I, 1959, 164); — Здається, ми
розігнали веселу компанію, — тихо обізвався Казанцев
до Олесі (Нечуй-Левицький, III, 1956, 148); Комарі тучами висіли
над людьми, димом би їх розігнати, проте на дим була
в цю ніч заборона (Олесь Гончар, II, 1959, 316);
// розм.
Звільняти з роботи, служби (всіх або багатьох).
[Бережний:] Ружевський — людина з європейською освітою,
яка непогано керує науковою лінією. Коли в нього є
помилки, їх треба виправляти, а не розганяти
культурні кадри! (Іван Микитенко, I, 1957, 395);
// перен., розм.
Ліквідувати, розпускати яку-небудь організацію, установу,
збори і т. ін. Цар розігнав першу Думу, під час якої
почала знову розвиватися боротьба народу, але не
посмів відразу змінити виборчий закон (Ленін, 19, 1971,
398); [Комісар:] Засідання делегатів закриваю.
Розійдись! [Нагар:] Нас вибрали від кораблів, і ніхто
нас не розжене (Олександр Корнійчук, I, 1955, 31).
2. Примушувати зникнути, розвіятися, розсіятися
(туман, темряву, хмару і т. ін.). Вітер повіває, хмару
розганяє (Павло Чубинський, V, 1874, 814); У сінях було темно, лише
через шпари дверей падало світло й розганяло темряву
(Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 126); Свіжий весняний вітер
розігнав гнітючу задуху (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 7);
Чорногорські вітри розігнали мряку й відкрили людським
очам блакитне небо (Володимир Гжицький, Опришки, 1962, 29);
// перен. Розвіювати що-небудь (сум, тугу, сумніви,
переживання і т. ін.); відганяти щось (мрії, видіння
і т. ін.). Все ж любов та свята — неземним огорта Мою
душу і сум розганяє (Іван Манжура, Тв., 1955, 143); Схилилась
[жінка] низько-низько, і я не знав — плаче вона чи
розганяє жаль свій пекучий? (Мирослав Ірчан, II, 1958, 171); Уляна —
хоч зараз під вінець, рада батька-матір кинуть, аби
з ним, з своїм милим, розгонити його тугу, веселити
його очі ясні (Панас Мирний, I, 1954, 301); Петро сидів тихо,
щоби йому [Грицеві] тих мрій не розігнати (Лесь Мартович, Тв.,
1954, 86); Надія здригнулась. Несподіваний чужий голос
розігнав приємні видіння (Яків Баш, Надія, 1960, 13).
3. Поступово збільшувати швидкість руху
чого-небудь. Голуб голуба ганяє — Вітер крила повертає І не
пані — шестірня Камінь крутить, розганя (Леонід Глібов, Вибр.,
1951, 220); — Ану, сідайте, я розжену санчата! —
промовив він, підходячи до дівчат... (Степан Васильченко, I, 1959,
160).
Розганяти (розгонити, розігнати) кров —
прискорювати кровообіг. Той притупцьовує на місці, той,
розганяючи в собі кров, б'є-махає руками, неначе крильми
(Олесь Гончар, II, 1959, 423).
4. Примушувати що-небудь розтектися, розійтися по поверхні, на всі боки. Спритно, розганяючи руками брудні нафтові плями біля берега, хлопчаки пливли в море, на чисті зелені хвилі (Олесь Донченко, II, 1956, 86).
5. розм. Збільшувати, розширювати що-небудь.
Карпо Цар розганяв власне господарство вшир, захопив
добрий шмат городу до присадибної ділянки (Юрій Яновський,
Мир, 1956, 108);
// безос. — Справді, розігнало тебе, —
покосилась на неї Вутанька, — мов куркуленчиху яку-небудь
з хуторів (Олесь Гончар, II, 1959, 258); Розігнало щоку.