в означеннях
Тлумачення, значення слова «розганяти»:

РОЗГАНЯТИ, яю, яєш і РОЗГОНИТИ, ню, ниш, недок., РОЗІГНАТИ, розжену, розженеш, док., перех.

1. Примушувати розійтися, розбігтися, розлетітися в різні боки. Сам вибігав [Піхтір] із-за кущів з рушницею, розгонив розбіяк (Степан Васильченко, I, 1959, 164); — Здається, ми розігнали веселу компанію, — тихо обізвався Казанцев до Олесі (Нечуй-Левицький, III, 1956, 148); Комарі тучами висіли над людьми, димом би їх розігнати, проте на дим була в цю ніч заборона (Олесь Гончар, II, 1959, 316);
//  розм. Звільняти з роботи, служби (всіх або багатьох). [Бережний:] Ружевський — людина з європейською освітою, яка непогано керує науковою лінією. Коли в нього є помилки, їх треба виправляти, а не розганяти культурні кадри! (Іван Микитенко, I, 1957, 395);
//  перен., розм. Ліквідувати, розпускати яку-небудь організацію, установу, збори і т. ін. Цар розігнав першу Думу, під час якої почала знову розвиватися боротьба народу, але не посмів відразу змінити виборчий закон (Ленін, 19, 1971, 398); [Комісар:] Засідання делегатів закриваю. Розійдись! [Нагар:] Нас вибрали від кораблів, і ніхто нас не розжене (Олександр Корнійчук, I, 1955, 31).

2. Примушувати зникнути, розвіятися, розсіятися (туман, темряву, хмару і т. ін.). Вітер повіває, хмару розганяє (Павло Чубинський, V, 1874, 814); У сінях було темно, лише через шпари дверей падало світло й розганяло темряву (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 126); Свіжий весняний вітер розігнав гнітючу задуху (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 7); Чорногорські вітри розігнали мряку й відкрили людським очам блакитне небо (Володимир Гжицький, Опришки, 1962, 29);
//  перен. Розвіювати що-небудь (сум, тугу, сумніви, переживання і т. ін.); відганяти щось (мрії, видіння і т. ін.). Все ж любов та свята — неземним огорта Мою душу і сум розганяє (Іван Манжура, Тв., 1955, 143); Схилилась [жінка] низько-низько, і я не знав — плаче вона чи розганяє жаль свій пекучий? (Мирослав Ірчан, II, 1958, 171); Уляна — хоч зараз під вінець, рада батька-матір кинуть, аби з ним, з своїм милим, розгонити його тугу, веселити його очі ясні (Панас Мирний, I, 1954, 301); Петро сидів тихо, щоби йому [Грицеві] тих мрій не розігнати (Лесь Мартович, Тв., 1954, 86); Надія здригнулась. Несподіваний чужий голос розігнав приємні видіння (Яків Баш, Надія, 1960, 13).

3. Поступово збільшувати швидкість руху чого-небудь. Голуб голуба ганяє — Вітер крила повертає І не пані — шестірня Камінь крутить, розганя (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 220); — Ану, сідайте, я розжену санчата! — промовив він, підходячи до дівчат... (Степан Васильченко, I, 1959, 160).
 Розганяти (розгонити, розігнати) кров — прискорювати кровообіг. Той притупцьовує на місці, той, розганяючи в собі кров, б'є-махає руками, неначе крильми (Олесь Гончар, II, 1959, 423).

4. Примушувати що-небудь розтектися, розійтися по поверхні, на всі боки. Спритно, розганяючи руками брудні нафтові плями біля берега, хлопчаки пливли в море, на чисті зелені хвилі (Олесь Донченко, II, 1956, 86).

5. розм. Збільшувати, розширювати що-небудь. Карпо Цар розганяв власне господарство вшир, захопив добрий шмат городу до присадибної ділянки (Юрій Яновський, Мир, 1956, 108);
//  безос. — Справді, розігнало тебе, — покосилась на неї Вутанька, — мов куркуленчиху яку-небудь з хуторів (Олесь Гончар, II, 1959, 258); Розігнало щоку.

Словник української мови: в 11 томах. — Том 8, . — Стор. 645.

Коментарі (0)