РОЗГАРЯ́ЧЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до
розгарячити. Розгарячений боєм, Данило скакав прямо
на ворогів (Антон Хижняк, Д. Галицький, 1958, 511);
// у знач.
прикм. Вовк, що біг попереду, упивався пахощами
живого м'яса. Він, мабуть, уже відчував у своїй
розгаряченій пащеці теплу оленячу кров (Микола Трублаїні, II, 1950, 25);
В його розгаряченій уяві стали супротив себе два спорщики:
Жан і вуйко (Іван Франко, I, 1955, 338);
// розгарячено,
безос. присудк. сл. Полями розгарячено линув «ЗІС»
тепер, ніби жданий час побачення підганяв шофер (Іван Гончаренко,
Вибр., 1959, 219).
2. у знач. прикм., перен. Який розгарячився, став збудженим. Він на розгаряченому коні козацькому рубає, рубає ненависних панів (Іван Ле, Наливайко, 1957, 450); Гуртом вийшли [хлопці] з хати. Свіже повітря охолодило розгарячені голови, і з новою силою залунала над селом пісня (Панас Кочура, Золота грамота, 1960, 43).