Словник української мови

РОЗГЛА́ДЖУВАТИ, ую, уєш, недок., РОЗГЛА́ДИТИ, джу, диш, док., перех. Розпрямляти що-небудь зібгане. Ілько сів на капелюх, потім підвівся і, ніяковіючи, почав його розгладжувати (Михайло Томчаній, Готель.., 1960, 259); Надя сіла до стола, з кишені куценького старого жакета витягла папірець і розгладила його долонями (Дмитро Ткач, Плем'я.., 1961, 85);
//  Вирівнювати що-небудь. Серед забутого місця пролягала широка дорога аж на гору. Грабарі зрівняли її, розгладили, хоч котись (Панас Мирний, IV, 1955, 159);
//  Розправляючи (зморшки), робити шкіру гладенькою. Довго розгладжувала.. [Марія] зморшки.. За буденними турботами й не помітила, коли прожила свій вік (Степан Чорнобривець, Пісні.., 1958, 29).
 Розгладжувати (розгладити) вуса (бороду і т. ін.) — проводити руками по вусах (бороді і т. ін.), пригладжуючи їх. Професор вдоволено розгладжував колючі вуса, посмикував білу борідку (Юрій Збанацький, Переджнив'я, 1960, 297); Гмиря, поважний, розгладив свою вогняну бороду, крекнув та й пішов до багаття (Андрій Головко, II, 1957, 338); Катерина підрівняла товсті вицвілі вуса [Антона], розгладила руді брови, що щітками стирчали на лобі (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1959, 145); Розгладжувати (розгладити) чоло (обличчя, шию, щоки і т. ін.) — розправляти зморшки на чолі (обличчі, шиї, щоках і т. ін.). Мачехін зітхає, розгладжуючи виголені щоки сухорлявою рукою (Натан Рибак, Переяславська Рада, 1953, 35).