РОЗГНУ́ЗДАНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до
розгнуздати;
// у знач. прикм. Розгнуздані коні, інколи
форкаючи, тихо хрумали обрік (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 36);
* Образно. За вікном лютував сердитий вітер,
стугоніла буря. Тепер Настя виразно чула її свавільну,
розгнуздану ходу (Іван Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 242).
2. у знач. прикм., перен. Який дійшов до крайніх
меж свавілля, розпусти, втратив почуття міри в
чомусь. — Товариші! Ви бачите, що робить цей
розгнузданий елемент. Раніше він облизував царському
стражникові передки, .. а тепер проти влади робітників та
селян чинить просто повстання (Григорій Епік, Тв., 1958, 293);
// Який ніким, нічим не стримується. Прихильники
миру рішуче засуджують злочинну діяльність найлютіших
ворогів людства, які ведуть розгнуздану пропаганду за
нову війну (Радянська Україна, 7.IX 1960, 1); Буржуазна
пропаганда пускав в хід розгнуздану брехню і витончену
демагогію, не гребує ніякими методами і засобами, щоб
отруїти свідомість трудящих нашої країни (Комуніст України,
2, 1966, 49); Безугавні хвилі заливали човни. Старі
козаки зле кепкували з розгнузданої стихії, що марно
намагалася їх залякати (Спиридон Добровольський, Очаківський розмир, 1965, 85);
// Який виражає безмежну сваволю, крайню розпусту;
сповнений сваволі, розпусти. Підспівують два голоси —
чоловічий, хрипкий, прокурений, глухуватий, як із
труни, і жіночий, вискливий, розгнузданий, похабний (Григорій Тютюнник,
Вир, 1964, 383).