в означеннях
Тлумачення, значення слова «розгнузданий»:

РОЗГНУ́ЗДАНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до розгнуздати;
//  у знач. прикм. Розгнуздані коні, інколи форкаючи, тихо хрумали обрік (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 36);  * Образно. За вікном лютував сердитий вітер, стугоніла буря. Тепер Настя виразно чула її свавільну, розгнуздану ходу (Іван Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 242).

2. у знач. прикм., перен. Який дійшов до крайніх меж свавілля, розпусти, втратив почуття міри в чомусь. — Товариші! Ви бачите, що робить цей розгнузданий елемент. Раніше він облизував царському стражникові передки, .. а тепер проти влади робітників та селян чинить просто повстання (Григорій Епік, Тв., 1958, 293);
//  Який ніким, нічим не стримується. Прихильники миру рішуче засуджують злочинну діяльність найлютіших ворогів людства, які ведуть розгнуздану пропаганду за нову війну (Радянська Україна, 7.IX 1960, 1); Буржуазна пропаганда пускав в хід розгнуздану брехню і витончену демагогію, не гребує ніякими методами і засобами, щоб отруїти свідомість трудящих нашої країни (Комуніст України, 2, 1966, 49); Безугавні хвилі заливали човни. Старі козаки зле кепкували з розгнузданої стихії, що марно намагалася їх залякати (Спиридон Добровольський, Очаківський розмир, 1965, 85);
//  Який виражає безмежну сваволю, крайню розпусту; сповнений сваволі, розпусти. Підспівують два голоси — чоловічий, хрипкий, прокурений, глухуватий, як із труни, і жіночий, вискливий, розгнузданий, похабний (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 383).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 8, . — Стор. 650.

Коментарі (0)