РОЗГОМОНІТИСЯ, нюся, нишся, док.
1. Почати багато і довго говорити, захопившись розмовою. Розгомонівся Дувид, став щиру правду розказувати (Степан Васильченко, I, 1953, 254); За вечерею постоялець, розгомонівшись, неквапом розповідав про себе (Олесь Гончар, II, 1959, 159); Сядуть [діди] бувало коло Кривенкового куреня, розгомоняться, або, мріючи про щось, засперечаються (Дмитро Бедзик, Дніпро.., 1951, 14).
2. розм., рідко. Розшумітися, розкричатися. Розгомонівся Савка один на ввесь коридор, як цвіркун у порожній хаті (Степан Васильченко, I, 1959, 228); * Образно. Знов гори розгомонілись страшними голосами і відголосами громів (Іван Франко, VIII, 1952, 138).
3. рідко. Почати розмову про що-небудь. Катерина розгомонілася з Артьомовим, як пани-багатії зводили усілякі наклепи на радянських людей (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1959, 150).