в означеннях
Тлумачення, значення слова «розімлілий»:

РОЗІМЛІ́ЛИЙ, а, е.

1. Дієпр. акт. мин. ч. до розімліти. Побіля рож поріс любисток, до самої землі припала холодна м'ята, наповнюючи терпкими й солодкими пахощами все подвір'я, особливо в вечірній час, коли спаде жара і розімліле за день листя, здається, стікає дивним густим настоєм (Іван Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 55); Обід був такий ситий, що солдати вже ледве доторкнулися до гречаної каші, добре помащеної маслом, сиділи осоловілі і розімлілі від тепла, масної та смачної їжі (Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 220).

2. у знач. прикм. Який розм'як, розпарився під дією тепла (про предмети). Вони [жайворонки] ніби засівали з високості розімлілу землю своїми піснями, дрібними, як зерно, дзвінкими, як весняні струмочки (Петро Панч, Синів.., 1959, 85); Застоялись у високім бур'яні густі пахощі прив'яленого сонцем полину, розімлілої лободи, лугових трав (Олесь Гончар, II, 1959, 239);
//  Який знеміг, знесилився від душевного або фізичного перенапруження, спеки, тепла і т. ін. (про людей). Миттю обертається [Іванко] — розімлілі хлопці коливаються в сідлах (Антон Хижняк, Д. Галицький, 1958, 131);
//  розм. Який перестав бути напруженим; розслабився. В солодкій дрімоті люди шукали опори своїм розімлілим тілам (Іван І. Волошин, Самоцвіти, 1952, 28);
//  Який виражає душевну або фізичну розслабленість. Розімлілим оком він перелічує корів, що пасуться на стернях (Михайло Стельмах, Гуси-лебеді.., 1964, 103).

3. у знач. прикм. Який розварився, упрів під дією тепла й вологи (про їжу). Не хлібом, як після спаса, пахли вони [дими], а розпареною картоплею, розімлілим буряком (Михайло Стельмах, I, 1962, 33).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 8, . — Стор. 684.

Коментарі (0)