РОЗІ́РВАНІСТЬ, ності, жін.
1. Стан за значенням розірваний 2—5.
2. Стан душевного розладу, розпачу. Коли для абстрактних гуманістів трагічна розірваність людини, наслідок непримиренних протиріч XX століття — прямо-таки всесвітній закон, то радянський письменник точно бачить класові причини, що ведуть до загибелі людини, вказує реальний вихід з трагічної спустошеності (Літературна Україна, 22.V 1962, 3).