РОЗКА́ЗАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до
розказати. Не вважаючи на всі розказані Іваном страхи,
Соломії трохи розвиднілось (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 382); Вже
були переспівані всі пісні, розказані всі веселі історії (Анатолій Хорунжий,
Ковила, 1960, 53);
// у знач. ім. розказане, ного, сер. Те,
про що йшла розмова. Не засинає хлопець, думає про
розказане батьком (Андрій Головко, II, 1957, 214);
//
розказано, безос. присудк. сл. Скільки дійсних випадків, і
казок, і кривавих легенд було розказано цієї ночі попід
тинами (Андрій Головко, II, 1957, 237).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 8, 1977. — Стор. 688.