Словник української мови

РОЗКА́ЗАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до розказати. Не вважаючи на всі розказані Іваном страхи, Соломії трохи розвиднілось (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 382); Вже були переспівані всі пісні, розказані всі веселі історії (Анатолій Хорунжий, Ковила, 1960, 53);
//  у знач. ім. розказане, ного, сер. Те, про що йшла розмова. Не засинає хлопець, думає про розказане батьком (Андрій Головко, II, 1957, 214);
//  розказано, безос. присудк. сл. Скільки дійсних випадків, і казок, і кривавих легенд було розказано цієї ночі попід тинами (Андрій Головко, II, 1957, 237).