в означеннях
Тлумачення, значення слова «розхристаний»:

РОЗХРИ́СТАНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до розхристати. Я бачу її миле заплакане обличчя, її голу шию і злегка розхристані груди, звідки йде запашне тепло молодого тіла (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 417); — Ти ж розхристаний зовсім. Душу ж видно (Юрій Збанацький, Єдина, 1959, 46).

2. у знач. прикм. Розстебнутий перев. на грудях (про одяг та його частини). Грюкнув прогонич — і розчинилася віконниця: у вікні показалася чоловіча постать у розхристаній сорочці (Панас Мирний, I, 1954, 318); В уяві [Тані] постав галасливий, буйний вихрястий образ хлопця з розхристаним комірцем (Олесь Донченко, II, 1956, 140); Вийшла товста старостиха в розхристаній, нашвидку накинутій на плечі кожушанці (Іван Ле, Мої листи, 1945, 79);
//  Оголений, відкритий (перев. про груди). Сліпий кобзар з розхристаними грудьми, без шапки, стояв на мурі й співав натхненну думу (Михайло Старицький, Облога.., 1961, 90); Він ішов рівно і твердо, високо піднявши голову, відкривши пекучому вітрові свою розхристану душу (Василь Кучер, Прощай.., 1957, 100); Він чув її пальці, що дотикались його розхристаної шиї, дужої, як у робочого вола (Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958, 13);
//  З оголеними, відкритими грудьми, у розстебнутому одязі. Жінки, порозпускавши коси, Розхристані і без свиток,.. простоволосі Галасовали [галасували] на ввесь рот (Іван Котляревський, I, 1952, 273); Вбігає Макар Волосюта, захеканий, розхристаний (Іван Микитенко, I, 1957, 310);  * Образно. Терентій.. під'їжджає до розхристаної хати Халимона, зупиняється біля напіврозвалених воріт (Михайло Стельмах, I, 1962, 499).
Розхристана душа чия; Розхристане серце чиє — хтось дуже схвильований, збентежений. Мати з отого всього [з рибалки].. відпочинок душі моєї розхристаної (Остап Вишня, I, 1956, 149); Серце моє розхристане крізь віки гряде, і голосить, і радується на шляху золотолірному (Володимир Сосюра, I, 1957, 63).

3. у знач. прикм., перен., розм. Недисциплінований, неорганізований, незібраний, без витримки. — Знаю про ваше незадоволення своїм невдячним, надто розхристаним учнем... (Іван Ле, Право.., 1957, 128); На думку.. спав Василь. Чи ж буде достойним мужем її Лесі? Несерйозний, розхристаний (Антон Хижняк, Невгамовна, 1961, 31);
//  Нестримний, відчайдушний. Ще з часів парубоцтва звик чоловік верховодити. Бо таки ніхто не міг тоді змагатися з його буйною силою, розхристаним молодецтвом, перемогти навкулачки,.. перетанцювати (Ярослав Гримайло, Незакінчений роман, 1962, 22);
//  Занадто розв'язний. Вона інтуїтивно запозичила розхристані звички своїх незнаних товаришок; вона воювала на промислі, як хоробро змагалася б з Махном і Денікіним (Олесь Донченко, II, 1956, 299).

4. у знач. прикм., перен. В якому немає ніякого порядку; безладний.  * Образно. Зовсім несподівано.. приходить весняний вітер. Він приносить згадки про вчорашній розхристаний вечір (Вадим Собко, Любов, 1935, 14);
//  В якому немає певної послідовності, ритму. Орест почуває, що його слова, мова — розхристані, можливо, цю думку Титан, Суворий виклали б ясніш, але він не в силах був утриматись (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 365); Халабуда геть-геть уже летіла, як птиця, перехиляючись з одного боку на другий. Розхристаний вітер підпихав її ззаду ногами, головою, коліньми... (Степан Васильченко, II, 1959, 344);
//  Позбавлений організованості, певного порядку. На майдані — радісний гомін, всюди штовхаються, буру є розхристане, збуджене боєм повстанське військо (Олесь Гончар, II, 1959, 26); Вже скільки разів він наражався на небезпеку, скільки разів важив своїм розхристаним життям, а проте ласкава доля поки що не зраджувала його: в лиху годину вона дбайливо відводила від нього кістляву руку смерті (Спиридон Добровольський, Очаківський розмир, 1965, 352).

5. у знач. прикм., перен. Розшарпаний, розкуйовджений. Далі дорога поповзе на пагорок, де умліває під сонцем, мов розхристаний сніп,.. вітряк (Петро Панч, В дорозі, 1959, 34); Пристав до нашого товариства.. худенький [навчитель], з розхристаною бородою (Лесь Мартович, Тв., 1954, 214).

6. у знач. прикм., перен. Розірваний, розшматований. Полосували [обрій] блискавиці, й розхристані хмари змагалися одна з одною, роздираючи вогняними мечами своє лахміття (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 232);
//  Незв'язний, розпливчастий (про думки, почуття). Все думала [Ганна], думала і ніяк не могла дати ради ні своїм думкам, ні почуттям. А думки й почуття були якісь розхристані й непокірні (Василь Козаченко, Сальвія, 1959, 115).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 8, . — Стор. 855.

Коментарі (0)