в означеннях
Тлумачення, значення слова «розкочуватися»:

РОЗКОЧУВАТИСЯ, ується, недок., РОЗКОТИТИСЯ, котиться, док.

1. Розгортатися, розпластуватися (про що-небудь згорнене трубочкою, рулоном).  * Образно. Килим сувоєм розкочується по узгір'ях, по долині, а на ньому в сонячному світлі вимальовуються далекі верховини (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1950, 38).

2. Котитися з одного місця в різні боки, одне за одним. Під копитами в коней, замість тріскучої стерні, вже репається червоне кавуняччя, розлітається, розкочується між збитим у клубки огудинням (Олесь Гончар, II, 1959, 123); Брязнуло до землі намисто й розкотилось по куточках (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 30); Посеред сіней перекинутий кадібок з грушками; вони розкотилися по долівці (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 428);
//  Безладно розсипатися, розділяючись на пасма (про волосся). Тимко кладе біля себе на лаві картуз, трусить кучерями, а вони, — блискучі, смоляні, шовкові, — так і розкочуються по голові пружними кільцями (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 96); Чорне блискуче волосся.. розкотилося по її плечах, по виду (Панас Мирний, III, 1954, 148);
//  Розходитися, розбігатися в різні боки. Зарядив дощ.. Спершу вівці наче зраділи — розкотилися по толоці (Панас Мирний, I, 1949, 157); Жовті курчата розкотились по грядках, мов горох (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 14);  * Образно. — Мені є теперечки про що думати й гадать. Думки мої розкочуються, неначе розсипаний з решета горох (Нечуй-Левицький, I, 1956, 586); Якби не Плачинда, вона кинулась би за ним, щось промовила б йому.. Тільки що б вона сказала? Навіть зараз розкочуються непромовлені слова (Михайло Стельмах, I, 1962, 402);
//  Роз'їжджатися в різних напрямках (про засоби транспорту). Далеко внизу, на заквітчаній вогнями станції, гриміли поїзди. Вони розкочувалися у всі кінці (Павло Загребельний, Спека, 1961, 223); Фургони рушили з місця і розкотились од куреня на всі боки (Нечуй-Левицький, II, 1956, 33);
//  перен. Пориваючи дружні або сімейні зв'язки, починати жити в різних місцях. Не стало ватажка, товариство немов розкотилось по світу (Панас Мирний, I, 1949, 217); Сини його розкотилися по всьому Подолі, але теж росли коло заліза й вогню (Василь Кучер, Трудна любов, 1960, 228);
//  перен., розм. Користуючись попитом, ставати власністю кількох, багатьох. Від видавця я запрохав всього-на-всього 25 примірників. А коли то було?.. Розкотилися всі по добрих знайомих (Панас Мирний, V, 1955, 379).

3. Під час їзди хилитися з боку на бік на слизьких, нерівних місцях. Скриплячи полоззями і широко розкочуючись на крутих поворотах, мчали сани з різьбленими спинками й строкатими килимами (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 345).

4. перен. Лунко, розкотисто звучати. Дзвінко та весело розкочується по всій луці дитячий гамір, сміх (Борис Грінченко, I, 1963, 435); Дружне, дедалі наростаюче «ура!» вже розкочувалось за річкою, за шелюгами (Олесь Гончар, II, 1959, 251); Галя зареготалась болісно; божевільний сміх її розкотився на всю хату (Панас Мирний, I, 1949, 343); Рвонув гудок паровоза, весело розкотився німими полями, віддався луною десь ген-ген удалечині (Євген Кротевич, Сини.., 1948, 40);
//  безос. — Нема-а! Нема-а! — весело стоголосо розкотилось у відповідь (Олесь Гончар, II, 1959, 44);
//  Передаватися на далеку відстань (про луну). Вдарив в липу грім тріскучий — Липа розкришилась, І луна кругом по лісі Дико розкотилась... (Степан Руданський, Тв., 1959, 47).

5. перен. Поширюватися, ставати відомим багатьом. Щороку почали розкочуватися чутки про небесні знаки, по яких вгадували, що скоро настане кінець світу (Михайло Стельмах, I, 1962, 256); Про наші місця розкотилася слава, Спитай і почуєш у відповідь скрізь, Що кращого міста нема, як Полтава, Де я народився і змалечку ріс (Леонід Первомайський, II, 1958, 335).

6. перен., розм. Витрачатися швидко, у великій кількості, марно (про гроші, майно і т. ін.). Де їх [гроші] тільки брати, коли вони, кругленькі, так і розкочуються тобі, неначе в них живі душі (Михайло Стельмах, I, 1962, 568); — Якби люди по правді жили, чи терпіла б я, зоставшись сиротою, те горе та нужду, що прийшлось витерпіти? Чи розкотилось би добро сирітське? (Панас Мирний, I, 1949, 277).

7. рідко. Розливаючись, виходити з берегів (про річку). Ріка розкочувалась щовесни (Максим Рильський, II, 1960, 86).

8. тільки недок. Пас. до розкочувати.

Словник української мови: в 11 томах. — Том 8, . — Стор. 710.

Коментарі (0)