в означеннях
Тлумачення, значення слова «розкол»:

РОЗКО́Л, у, чол.

1. рел., заст. У Росії середини XVII ст. — релігійний рух проти офіційної церкви, який закінчився утворенням ряду сект;
//  Відокремлення від офіційної церкви. — Ти єретик! ти єретик! Ти сієш розколи! Усобища розвіваєш [розвиваєш], Святійшої волі — Не приймаєш!.. (Тарас Шевченко, I, 1963, 267); Реформи Никона спричинились до церковного розколу, тобто до відокремлення від церкви противників церковних реформ (Історія СРСР, I, 1956, 179).

2. перен. Дія і стан за знач. розколоти, розколювати 2 і розколотися, розколюватися 2. Меншовики і есери лякали нас розколом, який ми внесемо в село організацією комітетів бідноти (Ленін, 37, 1973, 170); Найважливішою умовою успішної боротьби робітничого класу є подолання розколу в його рядах, об'єднання зусиль всіх робітничих загонів (Комуніст України, 11, 1966, 54); Соціалізм назавжди покінчив з пануванням приватної власності на засоби виробництва, цим джерелом розколу суспільства на ворогуючі класи (Програма КПРС, 1961, 12); — Ворог наших душ не спить ніколи, Ричить, мов лев, шука, кого б пожер. Мов кігті, в душу запуска розколи І силу волі палить, мов костер (Іван Франко, XIII, 1954, 285).

3. спец. Довгий вузький коридор із дерев'яних щитів з розширеним входом, який споруджується для індивідуального огляду та підрахунку овець, коней. [Оверко:] Вже пригнали овець з степу. Чабан питає, чи на розкол пускать, чи прямо в кошару заганять? [Фрік:] На розкол (Марко Кропивницький, V, 1959, 57); В першу частину площадки [для обприскування тварин] коні надходять із загону через розкол (Профілактика захворювань.., 1955, 34).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 8, . — Стор. 705.

Коментарі (0)