РОЗКОЛИ́ХАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до розколихати. [Леся (сама):] Не можна гудити чоловіка, не знаючи, які в його думки... Невже ж тільки тим і розколихана його душа, щоб шукати якихось... марципанів (Іван Кочерга, I, 1956, 87); Дуб'яга гнав коня крізь ніч, розколихану дзвонами (Іван Цюпа, Грози.., 1961, 274).