РОЗКВАШУВАТИ, ую, уєш, недок., РОЗКВАСИТИ, ашу, асиш, док., перех.
1. Розмочуючи, робити
багнистим, грузьким (землю, дорогу, шлях і т. ін.). Дощі
розквашували землю (Олександр Підсуха, Віч-на-віч, 1962, 138);
Шляхи фронтові дощ до краю розквасив... (Іван Нехода, Хто
сіє вітер, 1959, 325);
// безос. Возили перегній з станції.
Дорогу розквасило, і доводилося їздити рано, коли
підмерзало (Василь Минко, Вибр., 1952, 57);
// Розмочуючи,
псувати що-небудь, робити непридатним для
користування. Хлюпа дощ на заводські одвірки, дахи розквасив
(Павло Усенко, І сьогодні.., 1957, 24); Сталь зрозумів, що
картонному глобусові прийшов край. Злива розквасить
його, змиє з нього всі фарби (Олесь Донченко, VI, 1957, 105).
2. розм. Розбивати до крові (звичайно обличчя,
ніс). Старе й мале по всім світі вже заговорило, Що
Гітлеру. на Вкраїні розквасили рило (Коломийки, 1969,
395); Минув я п'яних — хай їм біс, А то іще
розквасять ніс... (Іван Нехода, Казки.., 1958, 18).
♦ Розквасити губи, фам.: а) скривити губи,
збираючись заплакати або плачучи. Маруся ж розквасила
губи, і з очей їй покотилися на червоні щоки великі, як
дощові краплини, сльози (Леонід Юхвід, Оля, 1959, 97);
б) розплакатися. — Ну, чого розквасила губи? —
обзивається чернець [до бабусі] з прихожої (Архип Тесленко, Вибр.,
1950, 59); в) почати задаватися, чванитися. [Маруся:]
Розквасить губи [Одарка] та й дума, що ось-то яка я
красуня!.. Хороша, як курка задрипана! (Марко Кропивницький, I,
1958, 95).