в означеннях
Тлумачення, значення слова «розквитатися»:

РОЗКВИТАТИСЯ, аюся, аєшся і рідко РОЗКВИТУВАТИСЯ, уюся, уєшся, док., розм.

1. Здійснити взаємні грошові розрахунки, розплатитися один з одним. — Ходім, зараз гроші дам. Вернулись вони в пивницю, розквиталися (Панас Мирний, I, 1949, 349); Геннадій сидів, обтяжений думками: де взяти гроші, щоб розквитатися з купцем? (Панас Кочура, Золота грамота, 1960, 476);
//  чим. Заплатити за що-небудь натурою. — Вигодуєш теличку, розквитаєшся молоком, — казала Зозулиха, аби їхня допомога не здавалася милостинею (Леонід Юхвід, Оля, 1959, 84).

2. перен. Покінчити, упоратися з якою-небудь справою. — Коли ви вже з цією каховською болячкою розквитаєтесь? — не раз з докором звертався [Гаркуша] до штабників, маючи на увазі плацдарм (Олесь Гончар, II, 1959, 344);
//  Відмовитися, звільнитися від чого-небудь. Може б, іще якийсь час перейшов, поки б я з тими приймами розквитався, коли б не трапився випадок: в Ілька.. у жнива хата згоріла (Ігор Муратов, Буковинська повість, 1953, 5);
//  Позбутися чого-небудь. — Ожили ми трохи, з боргами розквиталися (Микола Олійник, Чуєш.., 1959, 11).
Розквитатися з життям — загинути, померти. Постріл.. остаточно примусив моржа розквитатися з життям (Микола Трублаїні, Лахтак, 1953, 124).

3. перен. Відплатити, помститися за вчинене зло, за кривду, образу і т. ін. Ти нам даси спокій чи ні? — погрозливо прошепотіла вона, озираючись навколо себе, ніби шукаючи такої речі, що допомогла б їй розквитатись із своїм гнобителем… (Олесь Досвітній, Гюлле, 1961, 132); Він не дасть йому дістатися до того берега, мусить його наздогнати у воді і розквитатися з ним за образу (Анатолій Шиян, Баланда, 1957, 153); Раптом Мотря схопилася за голову. — .. Як ти легко все ж таки розквитувався з нами! (Ірина Вільде, На порозі, 1955, 49).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 8, . — Стор. 692.

Коментарі (0)