РОЗКИДАНИЙ 1, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до
розкидати 1. Скрізь понад шляхом тин був розкиданий
(Нечуй-Левицький, II, 1956, 62); Всі листівки були розкидані
(Михайло Стельмах, I, 1962, 463); Одежа лежить розкидана,
кривава, пороздирана (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 175); Це
були матері забраних у фашистську неволю дочок і
розкиданих долею по всіх фронтах синів (Олександр Довженко, I, 1958,
333);
// розкидано, безос. присудк. сл. На подвір'ї
розкидано папери (Юрій Яновський, II, 1958, 234); У вересні
минулого року було розведено і розкидано гній
механізованим способом (Колгоспник України, 2, 1959, 21); Охрою по
зеленому тлі розкидано кривулясті літери (Анатолій Шиян, Баланда,
1957, 83).
2. у знач. прикм. Покладений не на своєму місці,
у безпорядку, безладно. Скрізь якісь машини, колеса,
розкидані молоточки, обценьки, якісь дивні знаряддя
(Степан Васильченко, I, 1959, 362); Нагнувся [Давид] над розкиданими
книжками (Андрій Головко, II, 1957, 99);
// Який перебуває
у безпорядку; неприбраний. Розкидане, пом'яте ліжко,
табурет, на табуреті коробка сірників (Микола Трублаїні, I,
1955, 84).
3. у знач. прикм. Який змушений жити, працювати у різних місцях, далеко один від одного (про всіх або багатьох). Його найкращі люди зараз розкидані у цій десятитисячній масі (Іван Ле, Наливайко, 1957, 394).
4. у знач. прикм., перен., розм. Необачно, марно витрачений. Чорти тільки скарби стережуть. А на розкидані гроші тих чортів і не настачиш (Юрій Смолич, II, 1958, 51).
5. у знач. прикм., розм. Який ні на чому не зосереджується. Ти пробач мені, любов, маленька дівчинко, — Я з тобою і нерівний і розкиданий (Василь Еллан, I, 1958, 105).