в означеннях
Тлумачення, значення слова «розкиданий»:

РОЗКИДАНИЙ 1, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до розкидати 1. Скрізь понад шляхом тин був розкиданий (Нечуй-Левицький, II, 1956, 62); Всі листівки були розкидані (Михайло Стельмах, I, 1962, 463); Одежа лежить розкидана, кривава, пороздирана (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 175); Це були матері забраних у фашистську неволю дочок і розкиданих долею по всіх фронтах синів (Олександр Довженко, I, 1958, 333);
//  розкидано, безос. присудк. сл. На подвір'ї розкидано папери (Юрій Яновський, II, 1958, 234); У вересні минулого року було розведено і розкидано гній механізованим способом (Колгоспник України, 2, 1959, 21); Охрою по зеленому тлі розкидано кривулясті літери (Анатолій Шиян, Баланда, 1957, 83).

2. у знач. прикм. Покладений не на своєму місці, у безпорядку, безладно. Скрізь якісь машини, колеса, розкидані молоточки, обценьки, якісь дивні знаряддя (Степан Васильченко, I, 1959, 362); Нагнувся [Давид] над розкиданими книжками (Андрій Головко, II, 1957, 99);
//  Який перебуває у безпорядку; неприбраний. Розкидане, пом'яте ліжко, табурет, на табуреті коробка сірників (Микола Трублаїні, I, 1955, 84).

3. у знач. прикм. Який змушений жити, працювати у різних місцях, далеко один від одного (про всіх або багатьох). Його найкращі люди зараз розкидані у цій десятитисячній масі (Іван Ле, Наливайко, 1957, 394).

4. у знач. прикм., перен., розм. Необачно, марно витрачений. Чорти тільки скарби стережуть. А на розкидані гроші тих чортів і не настачиш (Юрій Смолич, II, 1958, 51).

5. у знач. прикм., розм. Який ні на чому не зосереджується. Ти пробач мені, любов, маленька дівчинко, — Я з тобою і нерівний і розкиданий (Василь Еллан, I, 1958, 105).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 8, . — Стор. 694.

Коментарі (0)

РОЗКИДАНИЙ 2, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до розкидати 2. В орла були широко розкидані крила (Юрій Бедзик, Полки.., 1969, 177); — Здрастуй! — сказала вона, швидко дихаючи від їзди, усміхаючись, поправляючи розкидане по плечах пухнасте каштанове волосся (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 245); Примхливо розкидані квадрати новобудов, і гори матеріалу, і ліс риштовань — усе це видавалося для стороннього ока безконечним лабіринтом (Гордій Коцюба, Нові береги, 1959, 307);
//  розкидано, безос. присудк. сл. Між зелених хлібів розкидано чорні плями баштанів (Андрій Головко, I, 1957, 212).

2. у знач. прикм. Який розташувався, розмістився де-небудь. Незабаром показалось село, мальовничо розкидане над річкою по горі (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 198);
//  Розташований у різних місцях (про все або багато чого-небудь). Розкидані.. в очеретах кучеряві вільхи та верболоз [верболіз] неначе пливли в пуху, потопали до самого верху (Нечуй-Левицький, III, 1956, 342); Недалеко від замка по косогору ліпилися безладно розкидані татарські саклі з плоскими дахами (Спиридон Добровольський, Очаківський розмир, 1965, 146); Як у легенькому тумані, виступають сівачі, боронувальники і тут-там розкидані по степу бригадні табори (Андрій Головко, I, 1957, 332);
//  Розосереджений поодинці, купками, групами (безладно або у певному порядку). Кінця не видно розкиданим по полю сірим шинелям! (Олесь Гончар, II, 1959, 443); Сонце осіннє недовговічне, рідко показується з хмар, розкиданих, як віниччя, по небі (Юрій Яновський, II, 1958, 232);
//  Який має складові частини, віддалені одна від одної; роз'єднаний. Аж не. віриться, що одне село може бути таке розкидане і таке різновидне (Юрій Мельничук, Коли кров.., 1960, 20); Батько відділив його і на розкиданих чотирьох десятинах Євдоким перебивався сяк-так (Михайло Стельмах, I, 1962, 225).

3. у знач. прикм., перен. Логічно не зв'язаний, непослідовний (про думки). Батюшки мовчали, втягуючи в себе дим, і буцім збирали розкидані думи, вибираючи ту, з котрої треба б почати розмову (Нечуй-Левицький, I, 1956, 120); Лишились десь на відстані турботи, справи, неспокійні сни, думки й рядки, розкидані й розхристані, як це барвисте листя восени (Наталя Забіла, Поезії, 1963, 59).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 8, . — Стор. 694.

Коментарі (0)