в означеннях
Тлумачення, значення слова «розкидати»:

РОЗКИ́ДАТИ 2 див. розкида́ти 2.

Словник української мови: в 11 томах. — Том 8, . — Стор. 695.

Коментарі (0)

РОЗКИДА́ТИ 1, аю, аєш, недок., РОЗКИ́ДАТИ, аю, аєш, док., перех.

1. Кидати в різні боки які-небудь предмети, порушуючи порядок їх первісного розташування. Він розкидав усі речі, шпурляв чемодани, висував шухляди (Юрій Смолич, II, 1958, 29); До ранку Дмитро вже горів і метався в жару, розкидаючи подушки й постіль (Михайло Стельмах, II, 1962, 394);  * Образно. Обличчя її було немов спокійне, але очі розкидали лихі іскри (Юрій Смолич, День.., 1950, 227);
//  на (по) чому. Кидати, розсипати що-небудь по якійсь поверхні. На шляху стояла машина, і з неї з гамором та сміхом виплигували дівчата, що приїхали розкидати гній на бурячищі (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 11); — Дери, доню, .. Парчі й оксамити Та по Кучмані розкидай Неньці на приміти (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 418); Білі чисті хати скрізь біліли в садках, ніби чиясь вередлива рука, граючись, розкидала їх в поетичному безладді по горбах та долинах (Нечуй-Левицький, III, 1956, 7); Тимко розкидав на піску кількох дохлих рибок і раків (Олесь Донченко, V, 1957, 31);
//  безос. Дощі осінні, завірюхи оббивали її [хату], і ніхто не мазав ран. Як болячки розкидало по ній — навколо вікон, біля ґанку (Андрій Головко, II, 1957, 92);
//  Розтоптувати, розминати (ногами, колесами і т. ін.) що-небудь, відкидаючи його в різні боки. Хома ставив ноги рішуче, злісно, як говорив, а сніг розкидав, наче коняка (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 34) Коли він знову виглянув, то побачив лише танк, що розвертаючи землю й розкидаючи її, як корабель хвилю уже виходив з подвір'я в поле (Олесь Гончар, III, 1959, 163) Я підбіг до вогню і вже хотів ногою розкидати жар щоб він не набирав сили (Юрій Яновський, II, 1958, 155);
//  Розгрібати, розворушувати (солому, сіно і т. ін.) Почали [Денис і Манойло] розкидати солому, топтатися по ній, — нікого не було (Борис Грінченко, II, 1963, 302); Марко вже розкидав очерет і відкривав чорну яму, підіймаючи ляду (Микола Трублаїні, Шхуна.., 1940, 78);
//  Руйнувати, розвалювати яку-небудь будівлю або щось складене в купу. Уже й хату розкидали І сволок з словами На у гілля попалили!.. (Тарас Шевченко, I, 1951, 296); О. Артемій звелів розкидати стару дзвіницю і поставити нову, гарненьку, височеньку, притуливши її до самої церкви (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 187); Розкидавши першу, що трапилася йому, копицю, заліз [старий] туди по саму шию (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 258);
//  Прокладаючи собі дорогу в натовпі або відбиваючись від кого-небудь, енергійними рухами розштовхувати, розпихати людей у різні боки. Мар'ян, розкидаючи людей, рвонувся вперед (Михайло Стельмах, I, 1962, 169); Кілька душ накинулося на Василя, збили з ніг, але він розкидав їх із себе (Гнат Хоткевич, I, 1966, 114);
//  перен. Розповсюджувати, поширювати що-небудь серед багатьох. Учора Йосип Васильович сказав, щоб зайшла [Тамара] за листівками. Він скаже, де треба їх розкидати (Антон Хижняк, Тамара, 1959, 36); Він іде, неначе весь у сонці, розкидає вісті, наче спів (Володимир Сосюра, II, 1958, 489); Носили [батьки] до церкви хворих дітей, причащали з одної ложечки — розкидали заразу по всьому селу... (Євген Кротевич, Сини.., 1948, 26).

2. Кидати або класти не на своє місце, не дотримуючись певного порядку. — Ти б не розкидала свої куделі по всіх кутках... (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 366).

3. розм. Змушувати (всіх або багатьох) жити, працювати в різних місцях, далеко один від одного. Старий з журбою зітхнув. — От війна розкидала людей (Дмитро Бедзик, Дніпро.., 1951, 16); Та ніхто не втішавсяїї [яблуньки] цвітінням, а тих, що посадили її три роки тому, .. розкидала по світах доля (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 215).

4. розм. Необачно, марно витрачати що-небудь. Не розкидай харчі: зима велика, все переїсть (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 246); Говориш їм раз, говориш удруге, щоб берегли цеглу, не розкидали (Василь Кучер, Дорога.., 1958, 44); — Ні, — думала Пріська, йдучи до Насті, — не город винен у моїй пригоді, а безталання моє. Не пропадала б я отак, не розкидала б здоров'я, не занапастила б свого віку, якби не Степан (Любов Яновська, I, 1959, 285).
Розкидати на вітер — те саме, що Кидати (пускати і т. ін.) на вітер гроші (заробіток і т. ін.) (див. вітер). — Дорош за нашу артіль дбає, не хоче розкидати на вітер трудодні, піклується про людський добробут! (Костянтин Гордієнко, Дівчина.., 1954, 133); Розкидати словами — те саме, що Розкидатися словами (див. розкидатися 1). [Теофіл:] Сивизна ж та мені не дозволяє словами розкидати необачно, я тільки те скажу, чого я певен (Леся Українка, II, 1951, 437).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 8, . — Стор. 695.

Коментарі (0)

РОЗКИДА́ТИ 2, аю, аєш, недок., РОЗКИ́НУТИ, ну, неш і діал. РОЗКИ́ДАТИ, аю, аєш, док.

1. перех. Розставляти, простягати, простирати вільно, невимушена (руки, ноги, крила). А на ліжку... ох, аж душно!.. Білі рученята Розкидала, розкрилася... (Тарас Шевченко, I, 1963, 82); Уповайченков упав на спину, розкинувши хрестом руки (Леонід Первомайський, Дикий мед, 1963, 472); І чайка на бронзі ясній завмира, Як в леті розкинувши крила (Микола Нагнибіда, Вибр., 1950, 197);
//  неперех. Робити різкі рухи руками або ногами під час розмови, сміху і т. ін. Халавка власне живо щось розповідав своїм сусідам, розкидав руками та здвигав плечима (Іван Франко, VIII, 1952, 19); Васильок сильно розкидав .. ніжками і радісно прискав щирим молодим реготом (Григорій Епік, Тв., 1958, 109);
//  Розпускати в різні боки далеко від стовбура (гілля, коріння, листя). Дерево не пускає коріння вглиб, бо камінь, а розкидає коріння навкруги (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 137); Край Чорного моря чинара розкидала віти (Микола Зеров, Вибр., 1966, 411); Один соняшник розкинув розкішний лист над огорожею й схилив важку жовту голову через тин (Нечуй-Левицький, III, 1956, 21); Спасибі тобі, каштанчику, що ти так широко розкинув свій зелений зонт (Валентин Речмедін, Твій побратим, 1962, 59);
//  Відгортати на обидва боки (краї, поли одягу). Бугров ішов, потопаючи в снігу. Вітер розкидав йому поли його сірої солдатської шинелі (Іван Микитенко, II, 1957, 276); Сидів [бай] в маленькій тюбетейці на лисій голеній голові, широко розкинувши поли малинового шовкового халата (Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 37);
//  Безладно розсипати, куйовдити (волосся). Замість корони — копиця волосся, Та й те у безладді вітер розкидав (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 430).

2. перех. Стелити, розстеляти що-небудь на чомусь, розпростирати, навішувати над чимсь. На тих полах покотом спали бурлаки й бурлачки, розкидавши на барлозі драні свитки й кожухи (Нечуй-Левицький, II, 1956, 201); — Острижеш барана, а на ньому руно!.. Таке руно, що розкинеш і — на весь сарай! (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 148);  * Образно. Сплять кипариси, дрімають гранати. Ніч над землею розкинула шати (Олександр Олесь, Вибр., 1958, 100);
//  тільки док. Надати вільної, невимушеної пози власному тілові (в ліжку, кріслі і т. ін.). Варавка сидів, недбало розкинувши тіло своє в плетеному кріслі, витягнувши короткі ноги (Максим Горький, Життя К. Самгіна, перекл. Хуторяна, I, 1952, 241);
//  Напинати (вітрила). Неповороткі шхуни розкинули в повітрі білі вітрила (Олесь Донченко, II, 1956, 84).
Розкидати (розкинути) карти (картами, на картах) — займатися ворожінням. Сяде [пані] та все картами розкидає: се вже у неї перша була забавка (Марко Вовчок, I, 1955, 29).

3. перех. Розташовувати, розміщувати, будувати (стан, табір, намет і т. ін.). Та розвіялися тумани, сонце вийшло із пітьми, і свої могучі стани тут розкидали слов'яни, тобто ми (Микола Упеник, Вірші.., 1957, 171); Перед великоднем прибули цигани й розкинули шатра над Бичком (Нечуй-Левицький, III, 1956, 275); Джантемир-бай розкинув свій аул в неглибокій улоговині в кількох верстах від Орська (Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 7);
//  Плести (павутину). В кутку, де тінь і вогкість синя, — Павук розкинув павутиння (Іван Нехода, Ми живемо.., 1960, 33);  * Образно. [1-й чоловік:] Павук, одно слово — павук! Скрізь навкруги розкидав [Бичок] павутиння, і яка б мушка чи комашка не поткнулась, зараз і заплутається (Марко Кропивницький, I, 1958, 479);
//  Ставити (сіті, невід і т. ін.). Сіті із човна розкине рибалка (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 88); Зустрінула [мати] рибалоньків Та й стала просити — Розкинути тонкий невід Сина уловити (Степан Руданський, Тв., 1959, 307).
 Розкидати (розкинути) сіті (тенета) — підступністю, хитрощами ловити кого-, що-небудь. Він розкинув свої сіті так широко, що щастя, коли не тут, то там мусило попастися в них (Іван Франко, VIII, 1952, 380); Дряпіжники, сутяжники, всякі військові товариші розкинули свої тенета (Панас Мирний, I, 1949, 182).

4. перех. Робити видним кому-небудь, розкривати щось.  * Образно. Її очі раптом розкидають свою променисту безодню, готову мене поглинуть, і твердо говорять: — Твоя (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 419).

5. перех., розм. Розподіляти кого-небудь по місцях роботи. Розкидав Кузьма Харитонович буряководів, кого в транспортні бригади, інших — на тік (Ярослав Гримайло, Незакінчений роман, 1962, 43);
//  також без додатка. Розподіляти на певний проміжок часу; розраховувати. [Ліхтаренко:] А розкиньте на десять літ, то й вийде по одній копійці на десятину (К.-Карий, II, 1960,
Розкидати (розкинути) на пальцях — рахувати що-небудь. Почухав Тугокопилий поперек, перевернувся на правий бік і акуратненько розкинув на пальцях — копійок хватить! (Олександр Ковінька, Кутя.., 1960, 114).

6. перев. неперех., розм. Думати, розмірковувати над чим-небудь, про щось.
Розкидати (розкинути) думками (розумом, умом): а) напружено думати, шукаючи виходу з якогось становища. Простому чоловікові треба розумом розкинути, щоб дочці скриню придбати (Панас Мирний, I, 1949, 197); б) бути кмітливим, розумним. Дружина лише вражено зітхала, в душі горда за чоловіка, що вільно розкидав умом, удався на складні міркування (Костянтин Гордієнко, II, 1959, 30); Розкидати (розкинути) свої здогади — здогадуватися про щось. Як не розкидав, як не тасував Мусій свої здогади, але нічого путнього в нього не вийшло. Аж у голові замакітрилося (Валентин Речмедін, Весняні грози, 1961, 138).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 8, . — Стор. 695.

Коментарі (0)