РОЗЛІТАТИСЯ 1, аюся, аєшся, недок., РОЗЛЕТІТИСЯ, ечуся, етишся, док.
1. Відлітати з якого-небудь
одного місця в різні боки (про птахів, комах).
Покричавши деякий час над щілиною, горобці розлітаються
(Олександр Копиленко, Як вони.., 1948, 78); — А зозуля обдурює
пташок. Пір'ям вона схожа на яструба. Летить над лісом,
падає каменем, а пташки лякаються, думають, що
яструб, розлітаються геть (Антон Хижняк, Невгамовна,
1961, 265);
// Розноситися у повітрі в різні боки (про
дрібні речі, частинки чого-небудь). Сильний порив бурі,
розлітаються папери по підмур'ю (Степан Васильченко, III, 1960, 244);
Дівчина приймала душ. Бризки розліталися по кімнаті
(Юрій Яновський, II, 1958, 159); Зо зла ухопив він жмут соломи
з сміттям, порохом і швиргонув угору. Пил розлетівся
по кімнаті (Панас Мирний, I, 1954, 270);
// Розвіватися в різні
боки від швидкої ходи, вітру і т. ін. (про волосся, поли
одягу тощо). Я побачив жіночу постать перед собою,
люту та страшну. Нечесане волосся на її голові.. геть
розліталося на всі боки (Панас Мирний, IV, 1955, 332); Побіг
[Марко] так, ніби його гнав якийсь страшний протяг.
Штани його розлітались вище колін, кашкет зсунувся
(Іван Микитенко, II, 1957, 327);
// перен. Поширюватися в
навколишньому просторі (про звуки, голос і т. ін.). Підбитий
сокіл клекотав, І могутній клекіт розлітавсь луною І
орлів на волю попід хмари звав (Олександр Олесь, Вибр., 1958, 73);
// перен. Швидко поширюватися, ставати відомим у
багатьох місцях, усюди. Наче бойові прокламації,
розліталися в рукописних списках Шевченкові поеми між
невільниками, які вставали до боротьби (Слово про
Кобзаря, 1961, 57); По Багві .. розлетілася чутка про
загальні збори (Григорій Епік, Тв., 1958, 208); Звістка про смерть
князя розлетілася по городах і оселищах (Антон Хижняк, Д.
Галицький, 1958, 19).
Розлітатися (розлетітися) пилом (в пил) див. пил;
Розлітатися (розлетітися) на (у) порох (порохом) див.
порох; Розлітатися (розлетітися) прахом див. прах.
2. перен. Розходитися, роз'їжджатися в різні місця;
переставати бути разом. У цей час, коли школярі, мов
птахи, розлітались на канікули, учительку огортало
неспокійне, томливе почуття (Олесь Донченко, IV, 1957, 512);
— Чому діти так часто залишають своїх матерів на
старість у самотині і розлітаються хто куди? Ставши
дорослими, вони дбають уже про своїх дітей (Іван Цюпа,
Вічний вогонь, 1960, 9); Одна-однісінька сиджу, як та
бідна сиротина. Діти були — виросли, розлетілися
(Іван Рябокляч, Жайворонки, 1957, 47);
// Тікати, розбігатися
в різні боки. Коні шарахають од вибухів і розлітаються
по полю, наче віщі птахи (Олександр Довженко, III, 1960, 166); — А,
.. ви все біля печі третесь? Ану ж розлітайтесь по одній!
(Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 518).
3. розм. Розпадатися на частини від удару, вибуху
і т. ін.; розбиватися. Знов налізли вражі танки З лук,
із поля, з-за Десни, Розлітались брами, ґанки, З
тріском падали тини (Платон Воронько, Три покоління, 1950,
14); Хряп [чоловік] по вікну, а воно брязь! і до одної
шибки так і розлетілось (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 291);
//
Рватися, розлазитися від ветхості, тривалого
користування (про одяг, взуття і т. ін.). — Куплю кожушину, як
не буде дорога, бо моя стара, вже не огріє мене взимі,
розлітається (Ольга Кобилянська, III, 1956, 536); — Купіть, мамо,
хліба до хати, Оленці черевики, а собі вовняну хустку,
бо стара вже геть розлітається (Петро Козланюк, Ю. Крук, 1957,
447);
// перен. Припиняти існування, розділившись на
частини. Розлетівся .. мій гурток, як кажуть, з
тріском, а його ватажок вилетів з того села назавжди (Степан Васильченко,
IV, 1960, 25).
♦ Голова розлітається у кого — дуже болить голова
у кого-небудь. Дід обертався на другий бік. Його голова
розліталася, усі старі кісточки тріщали ... (Марко Черемшина,
Тв., 1960, 43).
4. перен. Безслідно зникати; щезати. Розлетяться, як дим, навіяні чари, пересниться страшний сон, життя потече тихим своїм руслом (Гнат Хоткевич, II, 1966, 108).
5. Набирати розгону під час польоту; починати
летіти з дедалі більшою швидкістю;
// розм. Бігти,
поступово набираючи швидкість; розганятися, розбігатися.
Каринський рушив був далі, але Васюта схопив його за
рукав. — Стій! Куди розлетівся? (Юрій Шовкопляс, Інженери,
1956, 90).