в означеннях
Тлумачення, значення слова «розлючений»:

РОЗЛЮ́ЧЕНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до розлютити. Деякі з гостей підійшли привітатись до мене, але Степан, розлючений чимсь, .. відіпхнув усіх (Гнат Хоткевич, I, 1966, 66); Кирило Васильович змінив багато явок. Геллерфортівські агенти, розлючені листівками, нишпорили по всьому місту (Антон Хижняк, Тамара, 1959, 48); — Та чи ви показились? — гримнув на людей Прохор, розлючений такими розмовами (Анатолій Шиян, Баланда, 1957, 63).

2. у знач. прикм. Дуже роздратований; лютий. Коли розлючена Параскіца наскочила з розгону на тин і озирнулася, на щастя, не було вже жодного напасника (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 273); Було виразно чути, як тяжко і гнівно дихає розлючена тварина своїми могутніми легенями-міхами (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 115);  * Образно. За вікном шумів Атлантичний океан. Розлючені хвилі заливали вікно (Олесь Донченко, VI, 1957, 105); Серед штормів і розлючених вітрів в'ються вимпели червоних кораблів (Юрій Яновський, V, 1959, 19); Розлючений Дніпро з новою силою тиснув на дамбу. Велетенські хвилі все дужче бились об каміння (Гордій Коцюба, Нові береги, 1959, 375);
//  Який виражає лють, гнів, злість. У Віриних руках тріснула лозина. Примруживши розлючені очі, вона погрозила: — Запам'ятай, Зінько..! (Анатолій Шиян, Баланда, 1957, 81); Її розлючений погляд прикипів до спокійних Лариних очей (Юрій Шовкопляс, Інженери, 1948, 361); Розлючені обличчя, перекошені криком роти, розпатлані голови — все це насувалося на Гната (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 178); Скрегнув розлючений голос, як залізо об камінь, і раптом зірвався (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 58); Ніхто розгадати не міг, Що таїв той розлючений сміх (Платон Воронько, Драгі.., 1959, 113).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 8, . — Стор. 732.

Коментарі (0)