РОЗЛЮТО́ВАНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до розлютувати. Дуже сумно дивитися на людину, яка вічно розлютована .., на всіх гримає і всіх готова покусати (Володимир Самійленко, II, 1958, 304); В перший раз почув, як то дзижчать над головою кулі: як якась оса, надзвичайно зла і розлютована до краю (Степан Васильченко, Незібрані твори, 1941, 210).
2. у знач. прикм. Дуже роздратований; лютий.
Побігла Горпина додому розлютована, роздосадувана
(Любов Яновська, I, 1959, 340); Хвиля дружного сміху
жбурнула розлютованого багача на Романа (Михайло Стельмах, Хліб..,
1959, 29);
// Який виражає лють, гнів, злість. Він ..
упав на кушетку, закрився буркою.. Потім виглянув
з-під бурки одним розлютованим оком, очевидно, щось
вирішивши (Олександр Довженко, I, 1958, 196); Стався постріл. У
відповідь мені був дикий рев розлютованого звіра (Микола Трублаїні,
I, 1955, 161); На щастя, Андрій не розлучався з батогом
і тепер усю свою спритність мусив показати перед
розлютованим псом (Дмитро Бедзик, Студені Води, 1959, 33).