в означеннях
Тлумачення, значення слова «розлучати»:

РОЗЛУЧАТИ, аю, аєш і рідко РОЗЛУЧУВАТИ, ую, уєш, недок., РОЗЛУЧИТИ, лучу, лучиш, док., перех.

1. Примушувати кого-небудь розійтися, відійти один від одного. Довго я з ним просиділа.. Та вже господиня покликала, розлучила нас, а то б, здається, й цілу ніч просиділа (Панас Мирний, I, 1954, 80).

2. Роз'єднувати, відділяти одне від одного кого-небудь (близьких, рідних, друзів і т. ін.). — Не розлучайте мене з моїм Василечком (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 58); — Ой Тимоньку, голубчику, ріднесенький мій, дорогесенький! Розлучають нас, — заплакала вона ще дужче (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 250); — Прошу пана нас [братів] не розлучувати! (Іван Франко, VI, 1951, 174); — Помремо разом, і спершу я помру перед тобою, і хіба тільки мертвого мене розлучать... (Олександр Довженко, I, 1958, 246).

3. Припиняти, розривати чий-небудь шлюб. [Руфін:] Чи се тобі громада наказала, чи ваш єпископ шлюб наш розірвав? Яка страшна сувора сяя віра, що розлучає жінку з чоловіком (Леся Українка, II, 1951, 380).

4. розм. Відділяти по одному з гурту (свійських тварин); вилучати. От череду уже женуть; Старі, малі к їй вибігають; Корови да бики ревуть, Телят дівчата розлучають (Українські поети-романтики.., 1968, 281); Повагом ішли корови в пилу вуличному. Десь мекали вівці і ляскав батогом вівчар — розлучав по дворах (Андрій Головко, I, 1957, 133).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 8, . — Стор. 730.

Коментарі (0)