РОЗМО́РЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до розморити. Усі обернулися. Крилов, мабуть, розморений спогадами про ситну їжу, заснув (Олексій Полторацький, Повість.., 1960, 467); * Образно. Сонце заливало золотим промінням розморену, огорнуту туманом ріку (Юрій Бедзик, Вогонь.., 1960, 63).
2. у знач. прикм. Який розморився, відчув фізичну втому, млявість, сонливість; втомлений. Розморений Данило лежав на ліжку і дрімав (Антон Хижняк, Д. Галицький, 1958, 425).