РОЗОРИ́ТЕЛЬ, я, чол., розм. Той, хто розоряє або розорив кого-, що-небудь. Він в неї і дурний, і божевільний, і розоритель, і.. через нього вона з дітьми у старці піде (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 135); — Та не розоритель ти?! Ну, що я тепер скажу їм?.. (Іван Микитенко, Кадильниця, 1959, 46).