в означеннях
Тлумачення, значення слова «розпалювати»:

РОЗПАЛЮВАТИ, юю, юєш і рідко РОЗПАЛЯТИ, яю, яєш, недок., РОЗПАЛИТИ, палю, палиш, док., перех. і без додатка.

1. Викликати горіння чого-небудь; запалювати. Йдуть з дровами та з частками м'яса вартові, розпалюють перед храмом вогонь (Леся Українка, II, 1951, 318); Міхи престрашні надимають [ковалі], Огонь великий розпаляють, Пішов тріск, стук од молотів (Іван Котляревський, I, 1952, 209); Микола назгрібав торішнього сухого очерету, сухої осоки і розпалив багаття (Нечуй-Левицький, II, 1956, 215);
//  Розводити вогонь у печі, грубі і т. ін.; починати топити яким-небудь паливом. Гнат вніс сухого ломаччя та заходивсь розпалювати на вечерю (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 34); Служниця розпалила, накидала дров, покрутилася ще по хаті, накинула на себе хустку (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 28); Мостовий став навколішки і заходився розпалювати грубку (Микола Зарудний, На білому світі, 1967, 128);
//  Викликати жевріння, тління тютюну (в цигарці, люльці). Підійшов до вогнища дід Остап. Сів на землю й почав люльку розпалювати (Андрій Головко, I, 1957, 250).

2. перен. Викликати в кого-небудь стан нервового збудження. Груня ждала, поки мати виговориться, мовчала, щоб не розпалювати, проте не вдержалася (Костянтин Гордієнко, II, 1959, 212); Цей спокій ще більше розпалив князя. Вже не володіючи собою, забігав по кабінету (Володимир Гжицький, Опришки, 1962, 113);
//  Збуджувати в кому-небудь чуттєвість, пристрасть. Вертаючися од неї, Роман сердився, що йому так не щастило. Але це ще більше розпалювало його (Борис Грінченко, II, 1963, 271);
//  Посилювати у кого-небудь якісь почуття, настрої, бажання і т. ін. Не будемо розпалювати вашої цікавості. Скажемо просто — це була дівчинка, і звали її Наталя (Олесь Донченко, VI, 1957, 9); Думки.. сповзаються й розповзаються в парубочій голові і розпалюють в ній немилосердний гнів (Михайло Стельмах, I, 1962, 445); Хома не чув утоми. Його руки, наче залізні кліщі, крутили мідяні труби і чим твердіші вони були, тим більшу розпаляли охоту перемоги (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 91).
Розпалювати (розпаляти, розпалити) кров (серце, груди і т. ін.) — збуджувати в кого-небудь якісь сильні почуття; хвилювати. Воля, воля і воля! Це чарівне слово.. розпалювало кров у хлопця (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 339); А першеє жадання діл великих Не згасло теж і груди розпаляє... (Володимир Самійленко, I, 1958, 85).

3. перен. Викликати наростання, розгортання, розвиток чого-небудь. Кат війну розпалює, ворог в двері стука, — наша ж праця мирна — миру запорука! (Павло Тичина, II, 1957, 263); Засобами сатири викриває П. Козланюк панство і українських попів, які прагнули розпалити полум'я націоналізму (Радянське літературознавство, 3, 1957, 17).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 8, . — Стор. 756.

Коментарі (0)