Словник української мови

РОЗПІРКА 1, и, жін. Розпорене місце в одязі. Чорна тенетка, де-не-де полатана, де-не-де у розпірках, теліпалася, ніде не прилягаючи до схудлого тіла (Любов Яновська, I, 1959, 301);
//  Розріз в одязі, зроблений відповідно до його крою, фасону. Дівчатка стрижені і в завивках, спідничини вузенькі, до колін, з розпіркою ззаду (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 57); Легкий гірський вітерець.. куйовдив чорне волосся Кульжан.., залітав у розпірку її довгої сорочки (Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 146).

РОЗПІРКА 2, и, жін., спец. Брус, що використовується в різних конструкціях і спорудах для фіксації їх у певному положенні. Якщо ширина лотока до 4 м, то замість анкерних паль і схваток можна встановлювати горизонтальні поперечні розпірки між верхніми насадками поздовжніх стін (Довідник сільського будівельника, 1956, 94);
//  Будь-що, чим розпирають, розсовують що-небудь. На початку сокоруху скелетні гілки першого ярусу відхиляють в напрямку ряду під кутом 40—50 градусів за допомогою розпірок з.. дроту (Хлібороб України, 1, 1969, 32).