РОЗПЛЕ́СКАНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до
розплескати. У пеньку стирчить забита майже по
самісіньку головку розплескана на всі боки бабка (Микола Олійник,
Чуєш.., 1959, 79);
// розплескано, безос. присудк. сл. Всі
сумніви о тім, чи справді такі великі його заслуги, як
розплескано (Іван Франко, II, 1950, 381).
2. у знач. прикм. Який не має звичайних окружностей, опуклостей (про обличчя, ніс, лоб і т. ін.); плескатий. Гриб пробуркався зі своєї задуми, порушив широкою розплесканою головою і почав рости (Іван Франко, III, 1950, 181); — З гармати б по них садонути! — не стерпів Боря Світлицький, артилерист і стерновий з облупленим, трохи розплесканим носом (Павло Автомонов, Коли розлучаються двоє, 1959, 6).