в означеннях
Тлумачення, значення слова «розпливатися»:

РОЗПЛИВАТИСЯ, аюся, аєшся, недок., РОЗПЛИВТИСЯ і рідко РОЗПЛИСТИСЯ, ивуся, ивешся, док.

1. Розливаючись, розтікаючись, поширюватися по чому-небудь (про рідину). Дощ, який почався ще зранку, сіяв безперестанку.., розпливався все більшими калюжами по вулицях (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 53); Кров забила чорними струмками й розпливлась біля обличчя й рук... (Володимир Сосюра, I, 1957, 255); Дрібні сльози розплилися по її.. восковому лицю (Марко Черемшина, Тв., 1960, 39);
//  Розріджуючись, втрачати первісну форму, вигляд. Добре нас [у наймах] годують: черпак юшки, дві галушки, та й ті розпливлися (Українські народні прислів'я та приказки, 1963, 86);
//  перен. Лягати або сідати, розвалюватися, втрачаючи нормальні обриси (про гладку людину). Гарецькому усе подобалося в Гарбузові, навіть його постать, що розпливлася за столом й символізувала ситість (Панас Кочура, Золота грамота, 1960, 226).

2. Входячи, всмоктуючись у папір, тканину і т. ін., утворювати патьоки, плями, залишати сліди (про чорнило, фарбу і т. ін.). Вино полилося не в келих, а на скатертину перед княгинею, розпливлося кривавою плямою (Семен Скляренко, Святослав, 1959, 32);
//  Від вологи втрачати виразність окреслення, чіткість форм (про що-небудь написане або намальоване). Од сльози розпливалось чорнило... Од сльози чи від краплі дощу? (Володимир Сосюра, II, 1958, 289).

3. Концентричними колами розходитися по поверхні чого-небудь. Посеред бухти шумувала окропом вода, а навколо розпливались сині нафтові плями (Микола Трублаїні, Лахтак, 1953, 195); Іноді скидалась рибка, залишаючи на воді кружечок, який ріс, розпливався і зникав (Михайло Томчаній, Готель.., 1960, 12);
//  Збільшуючись, розростаючись, охоплювати ширший простір, більшу поверхню. На обрії, ширячись і розпливаючись на чорному небі, зачервоніла заграва (Іван Багмут, Записки.., 1961, 54); Хлопець міниться на лиці. На ньому розпливаються червоні плями (Валентин Речмедін, Твій побратим, 1962, 77);
//  перен. Поширюватися, заповнюючи собою навколишній простір (про звуки, запахи і т. ін.). Тихесенько розпливались звуки (Ольга Кобилянська, I, 1956, 90); Гув великий і важкий головний соборний дзвін. Кожен удар його повільно й велично розпливався в повітрі (Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 487); У саду розпливається вечірня свіжість (Вадим Собко, Любов, 1935, 95); У вогких присмерках розплилися і задушливі французькі пахощі, і дзвінкий сміх, і бренькіт острог... (Мирослав Ірчан, II, 1958, 13);
//  перен. Зникати, поступово розходячись, розсіюючись у повітрі (про дим, хмари, туман і т. ін.). Легенькими клубками виповзу вав [виповзав] дим, котрий.. розпливався і щезав у повітрі (Іван Франко, II, 1950, 28); І грім замовк, і хмара розплилася (Олександр Олесь, Вибр., 1958, 203); Коли дим розплився, він побачив над собою синю яснину недосяжного неба (Олесь Гончар, Новели, 1954, 18). Усмішка (посмішка) розпливається (розпливлася, розплилася) на обличчі (по обличчю) чиєму — хто-небудь усміхається, посміхається. Він перевів на неї свої очі, щось пригадував. Потім на його обличчі розпливлася привітна усмішка (Гордій Коцюба, Нові береги, 1959, 96); Барвінський лупнув очима, і глузлива посмішка розпливлась по його одутлому обличчі (Петро Колесник, Терен.., 1959, 358).

4. перен. Утрачати чіткість обрисів, окреслення; ставати невиразним (в тумані, сутінках, від запаморочення і т. ін.). Село спало. Хати ледве сіріли в темряві ночі, контури розпливались (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 240); Олена Павлівна, мов приречена, взяла папірець. Чорні рядки розпливалися в затуманених очах (Петро Панч, II, 1956, 501);
//  Переставати сприйматися зором, зливаючись з навколишнім середовищем. Ряди домів, ряди дерев, як білі тіні, йшли кудись в далеч і розпливались в тумані (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 185); Тонка постать промайнула між кущиками на леваді і розпливлася (Семен Скляренко, Карпати, II, 1954, 119);
//  Переставати виявлятися, відчуватися, давати знати про себе (про стан, почуття людини). Відчув [Юрко], як ота перша ніяковість почала танути, розпливатись (Василь Козаченко, Вибр., 1947, 11);
//  Втрачати ясність, визначеність, ставати аморфними (про думки, спогади). Горленко заплющив очі, але думки танули, розпливалися, переплутувалися… (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 39); Ці думки треба записати. Завтра вони розпливуться, розлізуться (Юрій Мушкетик, День.., 1967, 152).

5. перен., розм. Ставати ширшим від усмішки, виражаючи радість, добрий настрій і т. ін. (про обличчя). Пані читає лист, лице розпливається в осмішку, далі регоче (Степан Васильченко, III, 1960, 353); Обличчя лісоруба поволі розпливається в радісній усмішці (Петро Колесник, На фронті.., 1959, 187); Обличчя Макухи.. розплилося в доброзичливій посмішці (Юрій Бедзик, Полки.., 1959, 117).

6. Пливти в різні боки, сторони, напрями. Лід Антарктиди весь час рухається. Помалу сповзає він з висот материка в океан.., відколюється і розпливається морями близько тисячі голубих айсбергів (Знання та праця, 12, 1965, 5);
//  перен., розм. Розходитися в різні боки, сторони, напрями. Ніби вчинивши щось незвичайне, люди виходили мовчки і розпливались у свої вулиці (Василь Земляк, Гнівний Страті он, 1960, 120); Військо, переправившись через Німан, розпливалося по тому березі (Панас Кочура, Золота грамота, 1960, 57);
//  перен., розм. Спадати окремими пасмами (про волосся); розпадатися. Довге чорне волосся розпливалося по плечах (Мирослав Ірчан, II, 1958, 50).

7. перен., розм. Ставати товстим, гладким; товстіти. — Ватя.. малою була собі нічого дівчина, а це чогось стала розпливатись та поганшати, — обізвався о. Артемій (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 43); В цех увійшов Філіпчук. Як розплився за останні роки цей красунь-мужчина! (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 482).

8. розм., рідко. Говорити що-небудь приємне для когось, намагаючись завоювати його прихильність, симпатії. Я бачив політиків, що на народних зборах розпливалися, буцімто готові йти на муки за народ, а зараз потім програвали в карти тисячі (Іван Франко, IV, 1950, 323); Добрим приятелькам, що розпливалися в похвалах для Ядзі, вирвалося часом таке слівце, котре псувало їй цілком гумор (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 91).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 8, . — Стор. 768.

Коментарі (0)