Словник української мови

РОЗПОРЯ́ДЧИЙ, а, е. Стос. до розпорядження (у 1 знач.). Маса повинна мати право висувати всіх без винятку робітничих членів маси на розпорядчі функції (Ленін, 36, 1973, 148); Найвищим виконавчим і розпорядчим органом державної влади Союзу Радянських Соціалістичних Республік є Рада Міністрів СРСР (Конституція СРСР, 1963, 15); На залізничних станціях і окремих заводах створювались розпорядчі і бойові комітети (Історія УРСР, I, 1953, 605).
 Розпорядче засідання — попереднє засідання, на якому розглядаються питання, пов'язані з наступним вирішенням справи. Ще в кінці серпня його справу розглянуло розпорядче засідання ревтрибуналу (Юрій Збанацький, Сеспель, 1961, 257).