РОЗПОРЯ́ДОК, дку, чол.
1. Заздалегідь встановлені
порядок, послідовність у чому-небудь. Давно вже став
[полігон] часткою чабанського життя, владно ввійшов
у нього своїм гуркотом, загадковістю, суворим
розпорядком... (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 64); Христя вирішила
нізащо в світі не відступати від залізного розпорядку,
гості чи не гості, а уроки мусять бути зроблені (Вадим Собко,
Звичайне життя, 1957, 50); Докорінні зміни сталися в
розпорядку праці, техніці безпеки, що зумовило зменшення
професійних захворювань і травматизму (Народна творчість та етнографія, 2, 1967, 21);
// Сукупність правил, якими
регулюється що-небудь. Розпорядки громадські вільні,
такі, де б усякому добре жилось, — он чого тепер життя
просе [просить],(Панас Мирний, V, 1955, 113); — На мир
божий і на розпорядки не так я дивився (Михайло Коцюбинський, I, 1955,
461).
Правила внутрішнього розпорядку — певні норми
поведінки, дисципліни, обов'язкові для всіх де-небудь;
Розпорядок [робочого] дня — послідовність виконання
чого-небудь протягом дня. Хлопці.. вивчають розпорядок
дня кінної сотні полуботківців (Андрій Головко, II, 1957, 468).
2. рідко. Наказ, розпорядження. З першого разу не
злюбив Василь Йосипенка, сміявся.. з його розпорядків
(Панас Мирний, IV, 1955, 169); Мартіан.. дає Мімові на мигах
розпорядок, щоб подав гостям вечерю (Леся Українка, III, 1952,
312);
// Вміння розпоряджатися, керувати ким-,
чим-небудь, давати лад у чомусь. Жінка його Марина
Карповна принесла до його худоби.. ще й добрий жіночий
розпорядок (Панас Мирний, I, 1954, 150).