РОЗПОРО́ШЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до
розпорошити. Дівчина зв'язалася з розпорошеними по
району підпільниками (Дмитро Бедзик, Плем'я.., 1958, 60);
Різьбленням займалися розпорошені у горах, відрізані
один від одного бідарі (Іван І. Волошин, Дні.., 1958, 6);
// у знач.
прикм. Колгоспний лад довів свою перевагу над дрібним,
розпорошеним одноосібним селянським господарством
(До 40-річчя Великої Жовтневої.. революції, 1957, 20).
2. у знач. прикм. Який розпорошився (у 3 знач.). Розпорошені групи бійців, серед яких був і чуваш Олексій Ларіонов, раз по раз натикались на ворожі заслони й засади (Анатолій Шиян, Партиз. край, 1946, 18); Він зібрав під своє крило розпорошену піхоту, зайняв кругову оборону біля гармат (Василь Кучер, Голод, 1961, 139); Мчав Енвер від своїх розпорошених, банд (Леонід Первомайський, З глибини, 1956, 23).