РОЗПРАВА 1, и, жін.
1. Фізичне або моральне
покарання за що-небудь. — Пан злякався! — шушукались
дворові і ждали назавтра розправи (Панас Мирний, IV, 1955,
168); Примчав карний загін, і почалась розправа над
селянами (Леонід Юхвід, Оля, 1959, 33).
♦ Нема розправи на кого, над ким — немає
можливості справитися з ким-небудь. [Івга:] Ох, він
гаспидський син! Хіба над ним розправи нема? (Панас Мирний, V,
1955, 251); Чинити (творити) суд і розправу —
розправлятися з кимсь, карати кого-небудь не за законом, а
на свій розсуд. Пан пристав тут же [за столом] чинив
свій суд і розправу (Олесь Гончар, Таврія, 1952, 80);
Подробиці смерті сховали мури контррозвідки і білогвардійські
офіцери, що творили суд і розправу (Василь Еллан, II, 1958,
103).
2. У Росії кінця XVIII — початку XIX ст. — сільська адміністративна установа та приміщення, де вона містилася. — А прикинемо ще податки та оплатки на волость, на земство, на стан, на сільську розправу (Михайло Стельмах, I, 1962, 371); Один з десяцьких стрімголов кинувся до розправи. За хвилину звідти вийшли новобранці (Гнат Хоткевич, I, 1966, 140); Та й нудна оця робота — сидіти у розправі цілісенький [цілісінький] рік (Марко Кропивницький, I, 1958, 498).
3. заст. Розгляд якої-небудь справи повноважним органом, а також рішення цього органу. Часом думка не в гори, А на народні збори, На засідання ради, На розправи громади Заблукає несміла (Іван Франко, XIII, 1954, 391); Судова розправа відбувається в залі Львівського карного суду (Петро Колесник, Терен.., 1959, 272).