в означеннях
Тлумачення, значення слова «розправлятися»:

РОЗПРАВЛЯТИСЯ 1, яюся, яєшся, недок., РОЗПРАВИТИСЯ, влюся, вишся; мн. розправляться; док.

1. Ставати прямим, рівним, розгладженим (про що-небудь скручене або зіжмакане, зім'яте). Метка цеглина одбила і в ції [цієї ящірки] хвоста.. Хвіст, мов невеличка рибка, тріпався, .. то в кільце згортувався [згортався], то як швайка розправлявся (Панас Мирний, I, 1954, 256);
//  Вирівнюючись, розгладжуючись, зникати (про зморшки, складки і т. ін.). У старого мов і зморшки на лобі почнуть розправляться (Панас Мирний, I, 1954, 225); На обличчі [Мармури] розправились борозни, привітнішим став погляд (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1959, 159);
//  Розгортатися, розкриватися (про листя, пелюстки). На стеблині польового маку встигла розправитись лише одна червона, як жарина, пелюстка (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1959, 63).

2. Випрямлятися, розгинатися, випростовуватися. — Що там таке? — боязко спитала вона, розправляючись і зводячи на діда свої очі (Панас Мирний, I, 1954, 190); Гнат розправився на всі плечі і вже глянув на Марію (Петро Панч, В дорозі, 1959, 49); Аж ось прокинувсь чоловік, розправивсь, позіхнув (Грицько Григоренко, Вибр., 1959, 359).
Розправляються (розправляться) крила у кого — хтось проявляє повною мірою себе, свої сили, здібності, свій талант, хист до чого-небудь; Розправляються (розправляться) плечі у кого — хтось відчуває в собі появу нової сили, енергії під впливом чого-небудь. Розправляються плечі, в грудях росте високе почуття гордості (Дмитро Ткач, Жди.., 1959, 14).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 8, . — Стор. 778.

Коментарі (0)

РОЗПРАВЛЯТИСЯ 2, яюся, яєшся, недок., РОЗПРАВИТИСЯ, влюся, вишся; мн. розправляться; док., з ким—чим.

1. Учиняти розправу над ким-небудь, карати, мститися за щось. Налітаючи на села та повітові містечка, по-звірячому розправлявся [Махно] з радянським активом (Олесь Гончар, II, 1959, 233); Ми з ним розправимося, щоб не ябедничав (Панас Мирний, IV, 1955, 113); З паліями самі, не дожидаючи війська, своєю властю розправились (Андрій Головко, II, 1957, 308);
//  Бажаючи звільнитися від кого-небудь, знищувати його. — А як же думаєш розправитися з паном? (Михайло Стельмах, I, 1962, 439); Вони, як ми, розправляться з катами, і вийдуть «на-гора» з задушливої мли (Володимир Сосюра, I, 1957, 479).

2. розм. З'їдати що-небудь повністю, не залишаючи нічого. Сачко тим часом розправлявся з поросям, поливаючи його густим білим соусом (Любомир Дмитерко, Розлука, 1957, 41); Він сів до столу, випив вина й почав розправлятися з гусаком (Спиридон Добровольський, Очаківський розмир, 1965, 395).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 8, . — Стор. 778.

Коментарі (0)