РОЗПРОСТЕ́РТИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до
розпростерти;
// у знач. прикм. Раптом над ними
пронеслась, мов хмара, тінь великого, з розпростертими
крилами птаха (Володимир Гжицький, Опришки, 1962, 138);
Побачивши матір, випустив [Михасик] траву з рук і побіг
до неї з розпростертими руками (Михайло Томчаній, Готель.., 1960,
244).
♦ З розпростертими обіймами: а) з широко
розставленими для обіймів руками. Побачить [доктор
Бессервіссер] здалека польського патріота — припинає
біло-червону кокарду на груди, не біжить, а летить з
розпростертими обіймами і не говорить, а кричить (Іван Франко,
III, 1950, 259); б) дуже привітно, надзвичайно
гостинно. Зоя зустріла її з розпростертими обіймами
(Натан Рибак, Час, 1960, 469).
2. у знач. прикм. Який охоплює велику площину, далеко простирається. Проходив гори я, рівнини розпростерті (Максим Рильський, Мости, 1948, 46); Людям неприємно жити в розпростертому селі (Олександр Довженко, III, 1960, 91).
3. у знач. прикм. Який лежить долі, витягнувшись. І раптом спіткнулася [Шафіге] на розпростерте тільце (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 452); Солдатський натовп почав мовчки змикатися над розпростертим лейтенантом (Петро Колесник, На фронті.., 1959, 96).