РОЗПУ́СТА, и, жін.
1. Аморальний, розпусний (у 1
знач.) спосіб життя. — Та ж ви не повія яка,.. адже
вам не пусте в голові, не розпуста (Михайло Коцюбинський, I, 1955,
45); Головне для слуг Ватікану — не віра, а гроші,
лакомство, розпуста (Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958,
151); — Що ваша душа? Торба, в яку ви збирали гроші,
а замість них плодили старців і розпусту. Оце і все,
що ви зробили на землі... (Михайло Стельмах, I, 1962, 421).
Будинок розпусти — те саме, що Дім розпусти
(див. дім); Дім розпусти див. дім; Кубло розпусти —
місце, де панує розпуста. Стародавні римські лазні..
втратили своє гігієнічне значення, перетворившись на
кубла розпусти і розсадника венеричних хвороб (Шкільна гігієна, 1954, 13); Притулок розпусти — те саме, що
Дім розпусти (див. дім). Невже Кайтмаза ладиться
завести Шафіге до притулку розпусти? (Зінаїда Тулуб,
Людолови, I, 1957, 263).
2. Зневажання певних правил, законів. — Ой
господи, яка розпуста. Яка попсованість! То це вже для
їх нема й посту? — аж крикнула баба Зінька (Нечуй-Левицький,
VI, 1966, 361);
// Непокірність, неслухняність. — Чорт
його знає, що сталось з народом, — жалівся [Підпара]
жінці. — Перше, що скажеш, всяк тебе слуха, а тепер
хоч мовчи... така розпуста (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 52).