в означеннях
Тлумачення, значення слова «розпуття»:

РОЗПУ́ТТЯ, я, сер.

1. Перехрестя двох або кількох доріг; роздоріжжя. Ось і розпуття... В різні боки біжать від села дороги (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 12); Над ранок вони вийшли на перехрестя лісових доріг. Неподалік од розпуття білів маленький готельчик (Павло Загребельний, Європа 45, 1959, 440);  * У порівняннях. — Приходю [приходжу] додому — в хаті, як на розпутті, як билина (Андрій Головко, II, 1957, 103).
Стояти (бути і т. ін.) на розпутті — перебувати в стані нерішучості, вагатися. Наступного дня криничани найнялися. Аж полегшало одразу на душі: вже не стоятимуть на розпутті (Олесь Гончар, Таврія, 1952, 100).

2. діал. Бездоріжжя. Ти знаєш весняне розпуття волинської річки — поліську болотяну повідь (Любомир Дмитерко, Присяга.., 1937, 152); — Де ходили, де ви забарились, Що в розпуття їдете саньми? (Микола Шеремет, Дорога.., 1957, 76).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 8, . — Стор. 785.

Коментарі (0)