в означеннях
Тлумачення, значення слова «розпирати»:
Рими України: словник рим

РОЗПИРАТИ, аю, аєш, недок., РОЗПЕРТИ, зіпру, зіпреш, док., перех.

1. Тиском, напором зсередини викликати розширення, збільшення в об'ємі чого-небудь. — Раби не чують, сплять важким сном, що розпирає їм груди спішним, нерівним диханням (Леся Українка, II, 1951, 242); Соковита трава розпирає їм [коровам] боки, і вони ремигають (Володимир Гжицький, Чорне озеро, 1961, 200);
//  безос., розм. Робити здутим; роздувати. Їмо було собі, як тільки в вікна світ, Що іноді аж розіпре живіт (Гулак-Артемовський, Байки.., 1958, 145);
//  безос., розм. Викликати опух; розпухати. — Заболіла в мене нога.. Розперло мені її в коліні (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 222);
//  безос., розм. Починати дуже товстіти; ставати надмірно товстим, гладким. Доріс Павлусь до парубка. Так його вигнало та розперло, такий став гладкий та опецькуватий! (Олекса Стороженко, I, 1957, 57).

2. перен., розм. Руйнувати, порушувати цілісність чого-небудь. Здавалося, що величезна хвиля тих голосів розпирає стіни старої церковці (Іван Франко, II, 1950, 196); Дерева нависали над оградою, як тучі, місцями аж розпираючи її зсередини своїм гіллям (Олесь Гончар, Таврія, 1952, 167); Як же почула скотина кров, як заревуть, як двинуть лавою — батечки, розперли й загони (Олекса Стороженко, I, 1957, 197); В могилі я... знаю, вже бачу — в могилі... Устати б, розперти, розбити труну (Олександр Олесь, Вибр., 1958, 403).

3. перен. Оволодівати ким-небудь, переповнювати, охоплювати когось (про почуття, стан, настрій, думки і т. ін.). Максим вискочив у коридор, як опечений. Злість розпирала його, клекотіла в грудях (Іван Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 112); Полікарповича розпирало обурення (Іван Рябокляч, Золототисячник, 1948, 152).
Туга (радість, обурення, лють, сміх, неприязнь і т. ін.) розпирає груди (душу, серце і т. ін.) кому — когось охоплює, переповнює якесь сильне почуття. Вона живе в мені тепер якоюсь мрією, за котрою розпирає туга груди (Ольга Кобилянська, III, 1956, 80); Цілий день радість розпирала мені груди (Петро Панч, На калиновім мості, 1965, 15); Обурення і сміх разом розпирають дівочу душу, але вона.. насупилась, гримнула на парубка: — Безсовісний ти, Левку..! (Михайло Стельмах, I, 1962, 152); Цікавість розбирала мене, і глуха неприязнь уже не лише до господині, а й до господаря розпирали серце (Юрій Збанацький, Малин. дзвін, 1958, 21).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 8, . — Стор. 762.

Коментарі (0)