РОЗРІШАТИ, аю, аєш, недок., РОЗРІШИТИ, шу, шиш, док., перех. і без додатка.
1. церк. Відпускати гріхи. Пішов молиться добрий Гус. «Во ім'я господа Христа, За нас розп'ятого на древі, І всіх апостолів святих, Петра і Павла особливе, Ми розрішаємо гріхи Святою буллою сією Рабині божій...» (Тарас Шевченко, I, 1963, 263); Підходять люди, прихиляються до його, шепочуть свої гріхи йому. Схимник хрестить їх. — Прощаю і розрішаю, — каже (Архип Тесленко, З книги життя, 1949, 56).
2. розм., рідко. Вирішувати яке-небудь питання, приймати певне рішення. — Голоси просим одібрать. — А як: відкрито чи шарами? — Старший, підводячись, пита. — Шарами краще, бо між нами... Та й річ ся, бачите, не та, Щоб уставанням розрішати (Панас Мирний, V, 1955, 292).
3. розм., рідко. Давати дозвіл на що-небудь,
дозволяти щось. — А! так ти власть підривати! Хто тобі
розрішав?! (Андрій Головко, II, 1957, 133); Мої драматичні
твори цензура розрішила (Панас Мирний, V, 1955, 419);
// заст. Дозволяти вживання скоромного під час
посту. — Отче Єремію: розрішайте-бо! В грецьких
монастирях розрішають собі м'ясо і це не вважається за
гріх (Нечуй-Левицький, III, 1956, 377).