РОЗРИВАТИСЯ 1, аюся, аєшся, недок., РОЗІРВАТИСЯ, зірвуся, зірвешся, док.
1. Від різких рухів,
ривків розділятися на частини, шматки; роздиратися.
Торба трісь — і розірвалась... (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 120);
Два разки розірвались, і намисто пороснуло на поміст
(Нечуй-Левицький, II, 1956, 79);
// Лопаючись, тріскаючись,
розпадатися, кришитися на дрібні шматочки. В повітрі
з'являлися не то білі кружечки, не то маленькі пухирі,
які росли, росли, розривалися беззвучно, вприскуючи
в темряву світлий порошок (Михайло Томчаній, Готель.., 1960, 39);
Як боляче розривається крихкий, сльозами зліплений
льодок на віях (Михайло Стельмах, I, 1962, 294);
// Ставати
рваним, дірявим (про одяг, взуття). Шевця не маш
[маєш] — сам чобіт заший, коли розірвався (Номис, 1864,
№ 11265).
♦ Голова розривається — про сильний головний
біль. [Огнєв (піднімає руку до бинта на голові):]
Фу, голова розривається (Олександр Корнійчук, II, 1955, 25); Серце
(душа) розривається (розірветься і т. ін.) [на шматки
(куски, надвоє)] у кого, чиє, чия — хтось страждає,
мучиться від чого-небудь, переживає за когось. Серце
в жінки розривалось від туги за рідним краєм, за
дитиною, яка зосталася без матері (Олесь Донченко, III, 1956, 79);
Сердешному чоловікові не до спання: серце в його на
шматки розривається (Олекса Стороженко, I, 1957, 24); [Сербин:]
Мар'яно, хіба я не знаю, хіба я не бачу, як тобі
тяжко? Хіба я не мучусь сам, дивлячись, що у тебе
серце розривається на куски (Степан Васильченко, III, 1960, 41); — Що
маю робити? Душа моя розривається надвоє!
Серце ниє й болить (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 36); Лиш
Одіссеєм журюсь я, за ним розривається серце (Гомер,
Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 324); Хай серце,
болю повне вщерть, Розірветься... нехай! Висока честь:
прийняти смерть За любий, рідний край! (Микола Вороний,
Вибр., 1959, 60); Серце розривається навпіл див.
навпіл.
2. Розділятися на частини, осколки, руйнуватися під дією вибуху, пострілу. Бувало, що зіпсується на міні ударник.. Візьмуть розриватися тоді міни на пароплаві. Феєрична картина (Юрій Яновський, II, 1958, 33); Перший снаряд розірвався неподалік дзвіниці. Прошумів другий... (Олесь Гончар, II, 1959, 81); Важка бомба розірвалась біля нашого окопу (Євген Кравченко, Квіти.., 1959, 38); * Образно. Село аж розривалось від пострілів (Іван Цюпа, Грози.., 1961, 88).
3. Роз'єднуватися, розсуватися, утворюючи просвіт, прогалину (про що-небудь з'єднане, суцільне). Ніч ішла; хмари розривалися — зорі блищали... (Марко Вовчок, I, 1955, 162); Далі юрби розривалися — звертали в провулки й пропадали в темряві (Андрій Головко, II, 1957, 314); Вивіяв [вітрець] на лід кілька округлих вільхових листків, і вони закружляли у рівному колі, потім це коло розірвалося і листки блискавично, мов горобці, пурхнули кудись угору (Михайло Стельмах, I, 1962, 128); Туман розірвався на сході і відразу з його вилинуло, сяючи пишною красою, золотеє сонце (Борис Грінченко, II, 1963, 129).
4. перен. Перериватися, припинятися (про те, що зв'язує кого-небудь із кимсь певними стосунками). * Образно. — У нас з нею ще до війни ниточка розірвалася. Так, знаєте, трагічні обставини (Сава Голованівський, Тополя.., 1965, 29).
5. рідко. Припиняти свої стосунки, відносини з ким-небудь.
6. перен. Зникати (про те, що обмежує чиюсь свободу, самостійність, що є обтяжливим для кого-небудь). Ще був народ закутий кайданами.. Але вже чуло серце юнакове, живого наливаючись вогню, розірвуться, впадуть царські окови (Іван Гончаренко, Вибр., 1959, 293).
7. перен., розм. Одночасно займатися багатьма
справами; намагатися встигнути скрізь. Я теж мало роблю,
бо мушу розриватися на 100 частин (Михайло Коцюбинський, III,
1956, 163); — Якби я могла розірваться надвоє, то я б
і сіни мела, і коло печі стояла, — промовила Мотря
неласкавим голосом (Нечуй-Левицький, II, 1956, 283);
// Дуже
старатися, докладати великих зусиль, роблячи що-небудь.
Він аж розривається, щоб.. найважче самому зробити,
а жінці щоб менше зосталося (Панас Мирний, I, 1949, 172);
Контррозвідки розривалися, шукаючи нас (Юрій Яновський,
II, 1958, 252).
♦ Хоч розірвися: а) про марність чиїх-небудь
зусиль, намагань. Так повелося на вічі — не захотіли
слухати, хоч розірвися, не дадуть і рота роззявити
(Антон Хижняк, Д. Галицький, 1958, 221); б) те саме, що
Хоч надвоє розірвися (див. надвоє). — Хоч розірвися.
І там треба побувати, і туди заглянути, і суши собі
голову, чим скотину догодувати... (Василь Кучер, Трудна
любов, 1960, 107).
8. перен. Сильно, гучно звучати, лунати. І від бурі,
що бушує, і від грому, що так і розривається над
головами, шум такий і грохот, що страшно і згадати!..
(Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 413); За плечима у юрми билось
й розривалось голосіння Малакки та плач жіночий
(Михайло Коцюбинський, II, 1955, 101); Ще дужче гримів голос із
репродуктора, а тим часом телефонні дзвінки аж розривались
у передпокої, владно кликали до себе (Павло Тичина, III, 1957,
284);
// Дуже голосно ридати, кричати, співати і т. ін.
Кричала [Катерина] всім своїм єством, кричала на весь
світ,.. розривалася в сухих риданнях... (Гнат Хоткевич, II,
1966, 253); Їм було байдужісінько, чого, власне,..
розривається цей лисий і товстий тубілець (Олександр Ільченко, Козацькому
роду.., 1958, 462); Ой, нехай плаче, розірветься,
а уже мене не діждеться (Павло Чубинський, V, 1874, 789).
Як не розірватися — дуже голосно ридати, кричати,
співати і т. ін. Дужче закумкали жаби в болоті,
засвистали черепахи у сазі, а солов'ї — як не розірвуться в
Ратієвщині (Панас Мирний, IV, 1955, 26).
9. тільки недок. Пас. до розривати1 1—6.