РОЗСТІБАТИ, аю, аєш, рідше РОЗСТІБУВАТИ і
рідко РОЗСТЬОБУВАТИ, ую, уєш, недок., РОЗСТЕБНУТИ,
стебну, стебнеш і рідко РОЗСТІБНУТИ, стібну,
стібнеш, док., перех. Робити незастебнутим,
роз'єднувати що-небудь застебнуте. — Але ж палить, —
скаржиться до Черниша один з його колег, капітан
Засядько, розстібаючи комір (Олесь Гончар, III, 1959, 392);
Полюбувавшись обновою, Петрик враз затих, зітхнув
і почав розстібати сорочку (Юрій Збанацький, Малин. дзвін, 1958,
166); Почав [становий] розстібувати мундира, пошарив
під ним рукою і витяг із бокової кишені невеличку
книжечку в чорній обгортці (Панас Мирний, IV, 1955, 360);
Коли ж не стане на Ай-Петрі водить непманок мій
Ахмет і зашнуровувать їм гетри або розстьобувать
корсет? (Володимир Сосюра, I, 1957, 353); Грицько вже розстебнув був
шинелю, але.. знову став застібатись (Андрій Головко, II,
1957, 557); Зірвала з себе [Лукія] що могла, чоловіка
повернула лицем до себе, кожух розстібнула, сорочку
зубами розірвала і рану, мокру від крові, зав'язала
під рукою (Іван Ле, Мої листи, 1945, 48);
// Виймати з
петельок (ґудзики, гаплики і т. ін.), розв'язувати,
роз'єднувати застібки. Рука його тяглася до сумки і то
розстібала на ній ремінці, то знову застібала (Юрій Яновський,
IV, 1959, 82); Марусі шуміло в голові. З якимось
нахабним реготом розстібувала ґудзики і скидала з себе
одежу (Гнат Хоткевич, II, 1966, 147); На помості з'явився
товариш Григор. У благім пальті він, мабуть, дуже
замерз, проте тільки вийшов на ґанок, мерщій одкотив
комір, ще й горішній ґудзик біля горла
розстебнув (Андрій Головко, II, 1957, 309); Хлопець швидко
розстібнув пряжки ременів (Володимир Владко, Аргон. Всесв., 1947,
118).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 8, 1977. — Стор. 817.