Словник української мови

РОЗСТІБАТИ, аю, аєш, рідше РОЗСТІБУВАТИ і рідко РОЗСТЬОБУВАТИ, ую, уєш, недок., РОЗСТЕБНУТИ, стебну, стебнеш і рідко РОЗСТІБНУТИ, стібну, стібнеш, док., перех. Робити незастебнутим, роз'єднувати що-небудь застебнуте. — Але ж палить, — скаржиться до Черниша один з його колег, капітан Засядько, розстібаючи комір (Олесь Гончар, III, 1959, 392); Полюбувавшись обновою, Петрик враз затих, зітхнув і почав розстібати сорочку (Юрій Збанацький, Малин. дзвін, 1958, 166); Почав [становий] розстібувати мундира, пошарив під ним рукою і витяг із бокової кишені невеличку книжечку в чорній обгортці (Панас Мирний, IV, 1955, 360); Коли ж не стане на Ай-Петрі водить непманок мій Ахмет і зашнуровувать їм гетри або розстьобувать корсет? (Володимир Сосюра, I, 1957, 353); Грицько вже розстебнув був шинелю, але.. знову став застібатись (Андрій Головко, II, 1957, 557); Зірвала з себе [Лукія] що могла, чоловіка повернула лицем до себе, кожух розстібнула, сорочку зубами розірвала і рану, мокру від крові, зав'язала під рукою (Іван Ле, Мої листи, 1945, 48);
//  Виймати з петельок (ґудзики, гаплики і т. ін.), розв'язувати, роз'єднувати застібки. Рука його тяглася до сумки і то розстібала на ній ремінці, то знову застібала (Юрій Яновський, IV, 1959, 82); Марусі шуміло в голові. З якимось нахабним реготом розстібувала ґудзики і скидала з себе одежу (Гнат Хоткевич, II, 1966, 147); На помості з'явився товариш Григор. У благім пальті він, мабуть, дуже замерз, проте тільки вийшов на ґанок, мерщій одкотив комір, ще й горішній ґудзик біля горла розстебнув (Андрій Головко, II, 1957, 309); Хлопець швидко розстібнув пряжки ременів (Володимир Владко, Аргон. Всесв., 1947, 118).