РОЗСТРО́ЄНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до
розстроїти. Ввечері сиджу за роялем і граю. Трошечки,
трошечки розстроєний рояль (Максим Рильський, Бабине літо,
1967, 61); Він боявся власного нутра, власної душі,
розстроєної вчорашніми враженнями та рефлексіями
(Іван Франко, II, 1950, 277); Лена, розстроєна чогось, лягла..
спочивати (Ольга Кобилянська, I, 1956, 136);
// у знач. прикм.
[Органіст:] Лишіть його, магістре, він тремтить, немов
струна розстроєна (Леся Українка, III, 1952, 100).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 8, 1977. — Стор. 818.