Словник української мови

РОЗСТРО́ЄНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до розстроїти. Ввечері сиджу за роялем і граю. Трошечки, трошечки розстроєний рояль (Максим Рильський, Бабине літо, 1967, 61); Він боявся власного нутра, власної душі, розстроєної вчорашніми враженнями та рефлексіями (Іван Франко, II, 1950, 277); Лена, розстроєна чогось, лягла.. спочивати (Ольга Кобилянська, I, 1956, 136);
//  у знач. прикм. [Органіст:] Лишіть його, магістре, він тремтить, немов струна розстроєна (Леся Українка, III, 1952, 100).