Словник української мови

РО́ЗСВІТ, у, чол. Пора доби перед сходом сонця; світанок. У лютих битвах ми б'ємось недарма В гарячі ночі, в розсвіти глухі, Ненавидим важкі фашистські ярма, Катівські руки, підлі і лихі (Андрій Малишко, II, 1956, 108);
//  Освітлення, забарвлення неба над горизонтом на світанку; ранкова зоря. Препишний розсвіт розгорявсь на всході [сході] (Іван Франко, XIII, 1954, 175).
♦ На розсвіті — рано вранці. На розсвіті добре спання, Хто не знає закохання (Павло Чубинський, V, 1874, 34).