в означеннях
Тлумачення, значення слова «розтавати»:

РОЗТАВАТИ, аю, аєш, недок., РОЗТАНУТИ і РОЗТАТИ, ану, анеш і рідко РОЗТАЯТИ, аю, аєш, док.

1. Переходити в рідкий стан перев. під дією тепла (про тверді речовини). Як навесні починає Крига розтавати, Збираються русалоньки До моря гуляти (Леся Українка, I, 1951, 326); Заасфальтовані майдани під мільйонами чобіт розтануть воском (Володимир Сосюра, I, 1957, 404); Весною, коли розтаяли сніги і зм'якла глина, чути було виразно якісь рухи в землі (Іван Франко, V, 1951, 208);
//  Звільнятися від крижаного покрову (про воду). Ясно граючи, піднімається сонце угору, калюжки снігової води, що взялися льодом за ніч, розтавали (Панас Мирний, IV, 1955, 121); Річеньку широку Кригою скуло. Але сонце гляне, Побіжить весна, — Зашумить, розтане Річенька шкляна (Павло Грабовський, I, 1959, 319);
//  розм. Розчинятися, розпускатися в рідині. Це встиг іще цукор розтанути, як у двері знову постукали (Юрій Шовкопляс, Інженери, 1956, 119);
//  перен. Поступово зникати, ставати непомітним, нечутним. Сивий дим, як туман, колихався над головами й розтавав поволі (Андрій Головко, II, 1957, 301); Вони йшли берегом босі — черевики тримали в руках, — і їхні сліди одразу ж розтавали у вологім піску (Юрій Мушкетик, День.., 1967, 90); Вечір в срібній млі розтанув, Ніч спустилася на землю (Олександр Олесь, Вибр., 1958, 44); Тихий голос рибалки розтав у темряві (Юрій Яновський, I, 1954, 273);
//  перен. Поступово витрачаючись, приходити до кінця, кінчатися (про запаси чого-небудь). З матеріального боку для Шевченка настали важкі часи. Гонорари Ісаєва, баронеси та інших платних замовців розтанули ще до Нового року (Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 471); Мацав [Микола] щодня досить тонку пачку асигнацій, яку дала перед від'їздом Марія Іванівна. Пачка скоро могла зовсім розтанути (Олексій Полторацький, Повість.., 1960, 373); Так і розтали [гроші], неначе сніг на теплому вітрі (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 297);
//  перен. Розходитися, розбрідатися; переставати існувати. Голодні люди юрбились, ішли, куди очі бачили, розтавали по дорогах (Юрій Яновський, I, 1958, 65); Неважко було догадатись Баржакові, що робиться зараз у душах його бійців. Самого весь час думка одна непокоїть: чи не розтане в Чаплинці загін? (Олесь Гончар, II, 1959, 86); Розтанув і жіночий гурт. Поодинці, парами розповзалися присоромлені, розгублені молодиці й бабусі (Валентин Речмедін, Весняні грози, 1961, 107); Народ нарешті утомивсь, Розтав, розвіявся, розпливсь (Олександр Олесь, Вибр., 1958, 302).

2. перен. Розчулюватися, ставати добрішим, лагіднішим. — Чи весело гуляли сьогодні в садку? — спитала Марта Воздвиженського й блиснула очима.. Воздвиженський розтав од того блиску (Нечуй-Левицький, I, 1956, 357); Присіла [Тоня] на колесі біля нього, бісики очима пускала, а він уже й розтанув... (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 46);
//  Сповнюватися ніжністю, чуйністю, теплом (про серце, душу). Вони оточили його, потягли в своє повне енергії коло. Орест, розчулений, не пручався, почуваючи, як схолодніле його серце раптом розтавало, зігріте теплом оточення (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 357).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 8, . — Стор. 821.

Коментарі (0)