РОЗТЕЛЕ́ПА, и, чол. і жін., фам. Неспритна, неуважна людина: роззява. Він [Наполеон].. лаяв розтелепу брата за його запізнення, внаслідок чого не вдалося перерізати дорогу Багратіонові (Панас Кочура, Золота грамота, 1960, 84); — Корову ж цієї ночі в якоїсь удовиці вкрали. Вдосвіта кинулась вона, розтелепа, до Марка шукати запомоги (Михайло Стельмах, Правда.., 1961, 148); * У порівняннях. — От тобі й маєш! Я ще й винувата, що він ходить, як та розтелепа (Іван Цюпа, Краяни, 1971, 190).