РОЗТРАЧУВАТИ, ую, уєш і рідко РОЗТРАЧАТИ, аю, аєш, недок., РОЗТРАТИТИ, ачу, атиш, док., перех.
1. Витрачати, тратити, перев. легковажно (гроші,
цінності і т. ін.). Не буде нам ні слави, ні пам'яті..
Розтратять, що ми зібрали, а нам і спасибі не скажуть
(Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 25);
// перен. Нерозумно
використовувати (сили, час і т. ін.) на що-небудь дріб'язкове,
не варте уваги. Дужий, пожадливий, знав [Баглай]
лиш одне — не розтрачувать сил! (Микола Шеремет, Дружбою..,
1954, 81); Життя іде, життя летить, А я розтрачую
без тями Від долі визначені дні (Пушкін, Є. Онєгін,
перекл. Рильського, 1949, 212); Не цікаве диво або
нікчемна забавка тягли Вас туди [до Лейпціга]; не
жага віятись по світу та розтрачати набуту силу
поривала Вас (Панас Мирний, V, 1955, 415); Ті скарби
найкращі суші молодої Розтративши марно, без тями,
Жебрак одинокий, назустріч недолі Піду я сумними
стежками (Іван Франко, XI, 1952, 20).
Розтрачувати (розтратити) [самого] себе —
витрачати свою енергію, свої фізичні й душевні сили на
що-небудь дріб'язкове, не варте уваги. Нещасливий в
особистому житті, він мало дорожив ним і розтрачував
себе з феноменальною силою (Олександр Довженко, III, 1960, 82).
2. Злочинно витрачати довірені гроші, цінності або інше майно. — Під суд, так під суд, я згоден, це я розтратив ці кілька тисяч! (Іван Ле, Міжгір'я, 1953, 175).