РО́ЗУМ, у, чол.
1. Здатність людини мислити,
відображати і пізнавати об'єктивну дійсність. Розум — скарб
людини (Українські народні прислів'я та приказки, 1963, 318); Коли наш розум
має розвиватись і йти вперед, чому наше почуття має
йти назад і приймати те, що відкинув давно наш
народний гумор..? (Леся Українка, VIII, 1965, 245); [Ханенко:]
Гарно, нічого й казати, Вмієш ти слова складати.
Грає кров, а розум чахне (Іван Франко, XIII, 1954, 364); Народ
вірить у те, що поступиться природа перед розумом
людським, перед людською енергією... (Остап Вишня, День..,
1950, 12); Розум і почуття людини невіддільні одне від
одного. І тому інтелектуальну сторону публіцистики
не можна розглядати без зв'язку з емоціональною (Комуніст України, 6, 1967, 68);
// з означ. Певний склад, характер
мислення. — Ой, Іване,.. Хіба в тебе розум дівочий,
що вповав на теперішнії часи, а що буде послі [потім],
не подумав (Марко Вовчок, I, 1955, 26); Це був актор [М.
Кропивницький] стихійного темпераменту і величезного
аналітичного розуму (Збірник про Кропивницького, 1955, 324);
В Адаменка був гострий розум, план.. бою цілком
постав у його голові (Юрій Яновський, II, 1958, 253); Партійна
організація оточує увагою й піклуванням новаторів
виробництва, людей допитливого розуму (Комуніст України, 12,
1963, 63);
// Загальний інтелектуальний розвиток,
рівень пізнання, знань кого-небудь. Коли б той розум
наперед, що потім! (Українські народні прислів'я та приказки, 1963, 320); Якби
наш панич мали Розуму доволі, То нічого їм би було
Вчитися у школі! (Степан Руданський, Тв., 1956, 143); — Щоб
машину скасувати, треба розуму та ще й неабиякого
(Панас Мирний, IV, 1955, 245); Недарма в народі кажуть:
«Хліб живить тіло, а книга — розум» (Вітчизна, 4, 1967,
169).
♦ Бистрий на розум див. бистрий; Бідний на
розум — те саме, що На розум небагатий хто (див.
небагатий); Братися за розум див. братися; Взятися
(узятися) за розум — почати жити, діяти розумно, як слід.
[Виборний:] Час би, Наталко, взятись за розум:
ти уже дівка, не дитя. — Кого ж ти дожидаєшся?
(Іван Котляревський, II, 1953, 20); Чіпка пішов, Грицько з Христею
завели розмову про його.. — Молодий був, дурний, а
постаршав, за розум узявся, — одказує Христя
(Панас Мирний, I, 1949, 355); Виживати (вижити) з розуму див.
виживати; Держати (мати) розум у (в) голові
(голівоньці) — бути розсудливим, розважливим. Не потурай,
дівчинонько, та моїй розмовоньці, держи розум та ум
добрий в своїй головоньці (Словник Грінченка); Мелашка не
маленька, а коли зосталась у Києві, то вона мала свій
розум у голові для того (Нечуй-Левицький, II, 1956, 339);
Добиратися до розуму див. добиратися 1; Добрати [до]
розуму — те саме, що Добрати діла (ума, толку, глузду
і т. ін.) (див. добирати). Він і зараз ніяк до розуму не
добере — хто б таки його [листа] міг [знайти]?
(Андрій Головко, II, 1957, 143); Добрий розум див. добрий;
Добувати (добути, доскочити і т. ін.) розуму — те саме,
що Набиратися (набратися) розуму (уму-розуму) (див.
набиратися). Хлопчика опекун [опікун] віддав у бурсу
розуму добувати (Панас Мирний, I, 1949, 371); — Просте
дуже діло, небого: така більшовицька політика —
вчилися колись багачі, хай ще бідні розуму доскочать! (Григорій Косинка,
Новели, 1962, 93); Доводити (довести) до розуму:
а) (кого) див. доводити; б) (що) те саме, що Доводити
(довести) до пуття (до ладу) (див. доводити). — Не
скупись, Овраме, — пристає Лушня: — ми тобі його
[жито] вимолотимо, до розуму доведемо (Панас Мирний, I, 1949,
267); [До] розуму доходити (дійти) див. доходити; [До]
розуму по доходити див. по доходити; Доходити (дійти)
своїм (власним) розумом — самостійно осмислювати,
усвідомлювати що-небудь. Карпо Свербивус.. дивився
на все надто серйозно і намагався дійти до всього своїм
розумом (Микола Ю. Тарновський, День.., 1963, 344); Любить
Іван Іванович до всього власним розумом дійти, руки
свої докласти (Вечірній Київ, 2.XII 1971, 2); Дурний
розум див. дурний; Жити своїм (чужим) розумом —
дотримуватись у житті власних (або чужих) поглядів,
переконань і т. ін. — Ти своїм розумом живеш?.. Але
як? — закричав старий і сердито заворушив бородою
(Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 76); — Нічого не скажу зараз. Бо
нічого ще до пуття не знаю. А чужим розумом жити не
хочу. Розберуся трохи в цьому сам, тоді й поговоримо
(Андрій Головко, II, 1957, 502); З великого розуму, ірон, —
необдумано, нерозумно; З дурного розуму див. дурний;
З розумом: а) розумно, як слід (жити, робити і т.
ін.). З хмелем треба з розумом жити (Номис, 1864,
№ 11455); — З Глибокої Долини теж є нам чому
повчитися. Аби тільки з розумом. От перша наука така,
братця, — що ждати треба ворога не тільки з-за горба
із степу, а з-за кожного рогу (Андрій Головко, II, 1957, 328);
б) (хто) тямущий, розумний. Новопризначеному голові
троянівці були раді: хлопець молодий, з розумом,
такий діло поведе (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 25); в) (що) такий, як
треба, як належить. — З розумом фата! —
тріумфував Йон і ігриступивсь ближче до дівчини (Михайло Коцюбинський, I,
1955, 235); Зростати розумом див. зростати; [І] розуму
не стає (не стало, не стане) у кого — не
вистачав (не вистачило, не вистачить) у кого-небудь знань,
уміння, здібностей. — Іди, тебе обрали на кошового!..
— Та в мене і розуму не стане на таке діло, —
відступив трохи Кирдяга (Олександр Довженко, I, 1958, 234); Короткий
розум див. короткий; Курячий розум — те саме, що
Короткий розум (див. короткий). [Харитошка:]
Наука говорить: у здоровому тілі — здоровий дух..
[Куць:] А я чув інакше: сила воляча, а розум курячий
(Яків Мамонтов, Тв., 1962, 436); Макітра розуму див. макітра;
Мати свій розум — жити, діяти самостійно,
дотримуватися своїх поглядів на кого-, що-небудь. Людей
питай, а свій розум май (Українські народні прислів'я та приказки, 1963, 322);
Набиратися (набратися) розуму (уму-розуму) див.
набиратися; Наводити (навести) на розум див.
наводити; Навчати добру і розуму див. добро; На
розум кволий див. кволий; На розум навертати див.
навертати; На розум небагатий див. небагатий;
Наставляти (наставити) на [добрий] розум див.
наставляти2; Не з твоїм (моїм і т. ін.) розумом робити що —
у когось недостатньо знань, уміння, здібностей для
здійснення чого-небудь. Не з її розумом, тонким
та гнучким, руйнувати було ту башту кріпкої
волі... (Панас Мирний, I, 1949, 399); Не повно розуму у
кого — те саме, що Несповна розуму (див.
несповна); Несповна розуму див. несповна; Питати розуму
див. питати; Питатися чужого розуму — звертатися
до кого-небудь за настановою, порадою, як жити,
діяти і т. ін. Щоб часом дарма не блудить, чужого
розуму питайся (Українські народні прислів'я та приказки, 1963, 321); Повертати
(повернути) [своїм] розумом див. повертати 1;
Прикласти (приложити) розум — зрозуміти, збагнути.
Кривоніс думав і не міг прикласти розуму, де б дістав її
[Ярину] Єремія в поході? (Петро Панч, Гомон. Україна, 1954,
285); Стояв-стояв пан Уласович довгенько і розуму не
приложить, що йому теперечки на світі й робити!
(Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 217); Природний розум —
закладена від народження здатність людини мислити.
[Батура:] Романюк дуже інтересна, я б сказав,
колоритна постать. У нього великий природний розум (Олександр Корнійчук,
Калин. гай, 1950, 43); Приходити (прийти) до розуму
див. приходити; Розуми поїсти див. поїдати; Розумом
високий хто — хтось дуже розумний. — Гордий,
пишний і розумом високий гетьман! — подумав Петро
(Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 166); Розумом зрілий хто —
хтось має великий життєвий досвід; мудрий. Перший
Лелег серед всіх, нарешті, мовчання порушив, Розумом
зрілий і віком (Микола Зеров, Вибр., 1966, 325); Розуму
випитувати у кого — дізнаватися про чиїсь знання в якійсь
галузі. — А ще як, Василинко, можна взяти добрий
взяток [меду]?.. — Дядю, а ви не смієтесь з мене?
Ви ж, десь-то, все знаєте, а в мене розуму випитуєте? —
прокидається в дівчинки недовіра (Михайло Стельмах, II, 1962,
79); Розуму вчитися (учитися) — набиратися досвіду,
уміння, знань. — Чоловік на те й родився, щоб весь
вік, скільки живе, розуму вчитися (Григорій Тютюнник, Вир, 1964,
214); Розуму не позичати кому — хто-небудь дуже
розумний, тямущий. — Він і освічений, і говорить
красно, та й розуму йому не позичати (Спиридон Добровольський, Очаківський
розмир, 1965, 406); Розуму палата див. палата; Розуму
(уму-розуму) вчити (учити) кого — давати кому-небудь
настанови, поради, як треба жити, діяти за тих чи
інших обставин. Марта ще молода; ще Марту треба
розуму вчить (Марко Вовчок, VI, 1956, 249); Хівря з серця
почала Цаталцю бити — уму-розуму вчити, щоб
мовчала,.. не в своє діло не лізла (Грицько Григоренко, Вибр., 1959, 113);
Своїм розумом — самостійно. — Зметикуй своїм
розумом: робітник тепер — господар життя
(Микола Ю. Тарновський, День.., 1963, 5); Старий (старечий)
розум — здатність мислення і пізнання, як у старої
людини. Хоч і молодий ще, а старечий розум має (Українські народні прислів'я та приказки, 1963, 320); Темний розум — здатність мислити,
характерна для неосвіченої або розумово обмеженої
людини. Тітки пороззявляли роти. Вони полякались,
В них розум був такий темний, як і в сільських бабів
(Нечуй-Левицький, II, 1956, 68).
2. Те саме, що мислення 1. Розум.. є мисленням, яке
свідомо чи несвідомо керується певними світоглядними
принципами, певним баченням світу (Наука і життя, 7, 1971,
40); Активність розуму слід розглядати як органічний,
нерозривний зв'язок його з цілеспрямованою діяльністю
людини, з працею, з виробничими процесами (Микола Холодний, Вибрані праці, 1970, 404); Білява людина,..
схилившись плечем на стіну, метикувала. Її розум, як
губка, хапав кожне слово Курбали і, поєднавши їх із
тим, що знав раніш, уважно, обережно вибирав з хаосу
цих всіх речень окремі моменти (Олесь Досвітній, Вибр., 1959,
280); [Гаврило:] Щоб витлумачити знак, який узрів
я, велике напруження розуму і серця потрібне (Олександр Корнійчук,
I, 1955, 230);
// Нормальний стан мислення, психіки
людини. А біс йому в обидва вуха Все шепче: «Утікай!..»
І розум в голові покривсь чудним туманом... (Леонід Глібов, Вибр.,
1951, 142); В його карих очах світився розум, в погляді
промайнула тяма (Нечуй-Левицький, VII, 1966, 268); Як мандрівник,
що зібрався в дорогу, сіла [Тайах] до книжки..
Очі сумлінно читали кожне слово, кожний рядок, та
розум був далекий від розуміння (Юрій Яновський, II, 1958,
143);
// перев. з означ. Практичне, розсудливе мислення;
розсудливість. Хоч він і говорив, що у нього все сім
раз одміряно, але як людина тверезого розуму, він
припускав, звичайно, можливість всяких ускладнень та
несподіванок (Андрій Головко, II, 1957, 567); — Заспокойтеся.
Вам потрібний холодний розум, на вас відповідальність
за долю людей (Юрій Яновський, I, 1954, 200);
// розм. Інстинкт
тварини;
// розм. Норов, характер поведінки тварини.
Наче нитка в'ється [дорога] понад кручі.. Кінь
гуцульський тут господар повний. Тут показує увесь свій
розум (Іван Франко, XIII, 1954, 331).
♦ Брати (взяти, узяти) розумом над ким —
перевершувати кого-небудь у здатності мислити логічно,
правильно і т. ін. — А що ж Сомко? Хоть він і розумом,
і славою узяв над усіма, да й йому не дають гетьмановати
[гетьманувати] (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 56);
Брати (взяти, узяти) [собі] на розум — мати на увазі,
усвідомлювати, запам'ятовувати. [Конон:] Нам
треба до того прислухатись та брати на розум. То люде
вчені, котрі про все, що коїться промеж людьми,
довідуються і записують у книги (Марко Кропивницький, III, 1959, 211);
Про таке жіноче вередування слухав наш Пархім та й
узяв собі на розум (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 473); Втрачати
(втратити, губити, загубити, погубити, стратити,
тратити, утратити і т. ін.) розум — позбуватися здатності
ясно, чітко, правильно мислити, ставати психічно
ненормальним. Говорили поміж себе люди, що дід зовсім
розум втратив, де ж таки — ходить та й ходить..,
як той Марко по пеклу (Юрій Яновський, II, 1954, 162); З ним
ніхто не хотів сідати за стіл, тому що від чарки
Псякревський губив розум (Казки Буковини. Казки Верховини, 1968, 41);
— Вона стратила розум, збожеволіла, — загомоніли
молодиці (Нечуй-Левицький, III, 1956, 359); [Орест:] Сам я,
може, й не піду на риск,.. але коли мене захопить яка
стороння стихійна сила, тоді я трачу розум! (Леся Українка,
II, 1951, 28); Глузд за розум завернув див. глузд; Заднім
розумом жити див. задній; Зайти за розум див.
заходити; Замутити розум див. замутити; Затемнювати
(затемнити) розум див. затемнювати; Затоплювати
(затопляти, затопити) розум у чарці (горілці) див.
затоплювати 2; Затуманювати (затуманити) розум див.
затуманювати; Зашити розум див. зашивати; Збивати (збити)
з розуму див. збивати; Звихнутий розумом (з розуму)
див. звихнутий; Звихнутися розумом (з розуму) див.
звихнутися; Зводити (звести) з розуму див. зводити;
Здоровий розум — те саме, що Здоровий глузд (див.
глузд). Всупереч живим фактам, наперекір здоровому
розуму ці горе-теоретики твердять про «відмирання
народної творчості» (Максим Рильський, III, 1956, 142); Май
розум! — уживається у знач. спонукання до мислення.
Вгорі над кручею вибухає снаряд, і безсилі осколки
хурчать над головою.. — Е, май розум! — гукає Хома,
розважаючи всю роту, — куди ти стріляєш? Чого ти
хочеш? (Олесь Гончар, III, 1959, 54); Не вашого (твого, його
і т. ін.) розуму діло див. діло; [Не] при [своєму (своїм,
доброму і т. ін.)] розумі — (не) в нормальному
психічному стані. [Матушка гуменя:] Що то
старий чоловік, що то при розумі доброму (Панас Мирний, V, 1955,
110); Він тоді був не при своєму розумі (Ганна Барвінок, Опов..,
1902, 282); — Це дурний Тодосик, — догадався дід.
— Від народження не при своєму розумі (Олесь Донченко, VI,
1957, 61); Паморочити розум див. паморочити;
Повертати (повернути) [своїм] розумом див. повертати 1;
Позбутися розуму див. позбуватися 1; Позводити з
розуму див. позводити; Приходити (прийти) на розум
див. приходити; Рішатися (рішитися) розуму див.
рішатися; Розкидати (розкинути) розумом див.
розкидати 2; Розум бог (господь, страх і т. ін.) відбирає
(одібрав, відняв і т. ін.) кому; Розум десь дівся
(одібрало і т. ін.) у кого, кому — хто-небудь втратив
здатність нормально, логічно мислити. [Євдокія
Корніївна:] Що це з тобою сьогодні сталося! Та нащо ж
ти мене брав, коли в мене і ніс, яку чорногуза, і язик,
як колода, і розум десь дівся? (Нечуй-Левицький, IX, 1967, 222);
Тоді як іншим страх одняв розум, засліпив очі, Підпара
не боявся нічого (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 97); Розум
тьмариться (тьмарився, потьмарився, гасне, мутиться,
туманіє і т. ін.) кому, у кого; Розум потьмарило
(помутило) що кому, чий — хтось втрачає ясність думки,
мислення. Сміх так вразив Свирида Яковлевича, що
він, задихаючись, став біля воріт, не знаючи, чи не
тьмариться йому розум (Михайло Стельмах, II, 1962, 211);
Стис мені серце холод льодовий,.. розум потьмарився,
І від тяжкого жаху я прокинувсь (Леся Українка, IV, 1954,
118); — Як я здумаю про те [минуле], то в мене розум
мутиться, в очах плями замріють... (Панас Мирний, I, 1949,
363); Страшні думки вставали в Зіньковій голові..,
вони пекли його, палили, що аж розум йому туманів
(Борис Грінченко, II, 1963, 445); Чи це так вино помутило твій
розум, чи завжди В тебе такий він, що ти без кінця
нісенітниці мелеш? (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена,
1963, 315); Спадати (спасти) на розум кому — те саме,
що Приходити (прийти) на розум кому (див. приходити).
Я і сам додумався, і з стариками радився, так нікому
така думка не спала на розум (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 400);
Спадати (спасти, сплисти і т. ін.) з розуму —
збожеволіти. Ні, наші козаки ще з розуму не спали, Щоб
Вовка од біди сховали! (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 6);
[Рябина:] Чи ти, старий, одурів, чи з розуму сплив? Та
за що дерево путаєш? (Іван Франко, IX, 1952, 388); Стратитися
розуму; Стерятися розумом — збожеволіти. Боронь
боже, хто з людей почув би Стефана, то подумав би,
що стратився розуму (Степан Чорнобривець, Пісні.., 1958, 45);
Прокинувшись від жару та диму і усвідомивши, що його
майно горить, Суліман стерявся розумом (Ірина Вільде, III,
1968, 225); Сходити (зійти) з розуму див. сходити; Чи
ти (він, вона) при [в (не в) своєму (своїм)] розумі
(розумові)?; Чи ти (він, вона) сповна розуму (з розумом)? —
уживається при вираженні здивування, застереження,
коли хтось діє необачно, необдумано.
[Матушка гуменя:] Свят! Свят! Чи ти при своєму розумові,
чоловіче? (Панас Мирний, V, 1955, 93); [Мальванов:]
Та чи ти при розумі. Чого ти приїхала! Тобі ж не
можна виходити, та ще в таку жахливу погоду! (Іван Кочерга,
II, 1956, 47); Коли стурбована Христинка стала на
порозі, він одразу пригорнув її до себе. — Чи ти, Левку,
не в своєму розумі? — зашипіла дівчина і вислизнула
з його рук (Михайло Стельмах, I, 1962, 536); — Опам'ятайсь,
Карпе! Що ти вигадав: по-панському схотів жити,
кров свою одмінити? Чи ти сповна розуму? (Михайло Коцюбинський,
I, 1955, 302); «Отак, боса, в опорках?» Давид
занепокоївся: «Та чи ти, дівчино, з розумом? Біжи, біжи прямо
на піч» (Андрій Головко, II, 1957, 181).
3. розм. Зміст, значення чого-небудь. Невже не
можна краще писати?.. А то — поки того розуму добереш —
то й голову затуманиш (Панас Мирний, V, 1955, 377);
//
Доцільність, сенс у чому-небудь. Бесіди багато, а розуму
мало (Номис, 1864, № 13028); Який тут розум —
землю рить Та розкидать пашню без діла? (Леонід Глібов, Вибр.,
1951, 29).
4. перен. Людина, група людей, що характеризується високими розумовими, інтелектуальними здібностями. В зеленому ханському наметі сидить Богдан, похиливши голову.. Хан держить в неволі розум України (Нечуй-Левицький, III, 1956, 308); Різноманітність інтелектів, що доповнюють і спрямовують один одного у загальній праці по дослідженню природи та оволодінню її силами, дає нам право говорити про колективний розум як про справжнього творця наукових і технічних цінностей (Микола Холодний, Вибрані праці, 1970, 416); В. І. Ленін створив партію, яка втілила в собі розум, честь і совість епохи (Комуніст України, 2, 1970, 9).