в означеннях
Тлумачення, значення слова «розумниця»:

РОЗУ́МНИЦЯ, і, жін. і рідко ч., розм.

1. Розумна, розсудлива, знаюча людина. Бабусенька була розумниця велика, Усе було одно твердить: «Давненько сказано: своя рука владика..» (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 117); [Іван:] Ох, яка ж цікава, до всього їй діло єсть, усе вона хоче знать, розумниця! (Степан Васильченко, III, 1960, 19); Комбат Петров.. і його комісар шістнадцятилітня розумниця Маруся Базарова загинули в самій гущавині бою (Олександр Довженко, I, 1958, 208);
//  Тямуща, слухняна дитина. У вдовиці був син, дитина єдина, і звали того сина Іван.. Смільчака такого, такого красеня, такого розумниці, як цей хлопчик удався, пошукати по цілім широкім і великім світі (Марко Вовчок, I, 1955, 346); — А що, мамочко, добре ми.. поводились сього вечора? — питала вона у матері, лукаво поглядаючи. — О, ти у мене розумниця! (Леся Українка, III, 1952, 503); — Таки ляжу я, мамо. — Стривай, постелю. — А потім укрила легеньким ряденцем, погладила по голові. — Отак і засни, розумнице моя! (Андрій Головко, А. Гармаш, 1971, 455).

2. ірон. Людина, що вважає себе розумнішою за інших, намагається видавати з себе розумну. Яринка сидить над книгою і дивиться у вікно. Бурчить біля печі баба Явдоха: — Дров би внесла оберемок. Розумниця стала, і ніхто їй не потрібний, усе на книжку проміняє (Олесь Донченко, IV, 1957, 135).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 8, . — Стор. 845.

Коментарі (0)