в означеннях
Тлумачення, значення слова «розумник»:

РОЗУ́МНИК, а, чол., розм.

1. Розумна, розсудлива, знаюча людина. Ти був іще малий котигорошок,.. І от тебе розумники спитали..: Чим хочеш бути, хлопчику, в житті? (Максим Рильський, II, 1960, 283);
//  Тямущий, слухняний хлопчик. — Ти ж гляди мені, Колюшко, будь розумником, не бешкетуй, учись... (Юрій Збанацький, Курилові о-ви, 1963, 83); Галина Іванівна Божко.. стала працювати в середній групі. — Це вже у мене розумники. Дарма, що як слід говорити не навчились, а все розуміють (Вечірній Київ, 15.III 1969, 4);
//  Догадлива людина. Він, розумник, ніби розгадав її думки — взяв та і приїхав у село (Іван Рябокляч, Жайворонки, 1957, 117).

2. ірон. Той, хто вважає себе розумнішим за інших, намагається вдавати з себе розумного. — Працювати треба, а не ляпати язиком. Я таких розумників уже бачив! (Микола Зарудний, На білому світі, 1967, 138); Каверзних питань їй більше не ставили. Бо вчителька швидко зорієнтувалась, вміла дати одкоша розумникам (Юрій Збанацький, Курилові о-ви, 1963, 126); [Прокопенко:] Ваш полевод думає, що він один розумник на весь район (Захар Мороз, П'єси, 1959, 187);  * У порівняннях. Йди з мого достатку, з моєї кам'яниці в народ і курні халупи, як ті розумники, що скаламутили тобі мізки і які тебе в Сибір на поселення запроторять (Михайло Стельмах, I, 1962, 108).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 8, . — Стор. 845.

Коментарі (0)