в означеннях
Тлумачення, значення слова «розважати»:

РОЗВАЖАТИ, аю, аєш і рідко РОЗВАЖУВАТИ ую, уєш, недок., РОЗВАЖИТИ, жу, жиш, док.

1. перех. Займаючи кого-небудь розмовами, справами і т. ін., відволікати його від чогось гнітючого, важкого, неприємного. Пішов старий, покликав меншу дочку: — Тетянко, йди, моя рибко, до сестриці; вона у великій печалі, — розважатимеш її (Марко Вовчок, I, 1955, 93); Евтерпо! Ти одна ще не втікаєш Із наших тихих сіл і хуторів: З дівчатами в нас весну прославляєш, Розважуєш удів, жінок, бабів (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 377); Я кілька днів тому посиротіла. На роботі мені ніколи думати про своє, у нас текстильна фабрика перевиконує план, товариші по роботі всі до мене добрі й розважають по змозі (Юрій Яновський, I, 1954, 57); Хрестини сина, що породила Домна восени, не здолали розважити засмученого Семена, не розпорошили його гірких думок, його гризоти... (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 117);
//  Заспокоювати, втішати у горі, нещасті і т. ін. кого-небудь. Хтось хоче, аби чиїсь листи, коли вже не вміють розважати, то хоч би не журили когось дорогого (Леся Українка, V, 1956, 395); — Та кинь ти, Федосію, цю думку! — став розважати його Василь Тимофійович. — Нічого тобі не буде до самої смерті; інспектор у нас людина молода, погарячився, а насправді він не зробить лиха (Степан Васильченко, I, 1959, 144); То розважити жінку хотів Петро, а тепер чує, як у самого на серці все важче та важче стає (Борис Грінченко, I, 1963, 252); Сахно силкувалася розважити себе, доводячи, що все це дурниці (Юрій Смолич, I, 1958, 86). Розважати (розважувати, розважити) нудьгу (журбу, тугу, сум, горе і т. ін.) — розвіювати, розганяти нудьгу (журбу, тугу, сум, горе і т. ін.). Прощай, убогий Кос-Арале. Нудьгу заклятую мою Ти розважав-таки два літа. Спасибі, друже (Тарас Шевченко, II, 1963, 232); До гаю йде полем вузесенька стежка, — Там любо журбу розважати (Павло Грабовський, I, 1959, 590); [Марта:] Спасибі.. вам, добрі люди, що хоч на годину мою тугу розважили (Степан Васильченко, III, 1960, 105); Малесенький колектив оркестру, на чолі з старим Полотаєм, намагався, як міг, розважити його горе (Любомир Дмитерко, Розлука, 1957, 84).

2. перех. Веселити, забавляти, потішати кого-небудь чимсь. Сидить він раз під дубом та й куняє, Ніхто його не розважає — Аж чує — на вербі, Між листям десь, Зозуля закувала (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 59); Ляля весь час сміялася, юнак, видно, розважав її якимись жартами (Олесь Гончар, Земля.., 1947, 30); Він посадовив Радченка біля Ольги Климівни і наказав їй розважити гостя (Семен Журахович, До них іде.., 1952, 151);
//  Забавляти, тішити дитину. Я сестричку розважаю, Сам їй віршика складаю (Михайло Стельмах, V, 1963, 306); — Ти молоденька, то й хату нашу розвеселиш, і унучечку мою розважиш (Марко Вовчок, Вибр., 1946, 30).

3. перех., розм., рідко. Всебічно зважувати, обмірковувати що-небудь. Роман йшов і розважав щось; думки снувалися по його голові, як човник поміж основою (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 109); Поза тим і сам [Лясота] придивлявся, прикидав у думці ті наслідки спостережень, розважав настрої козаків, старшин (Іван Ле, Наливайко, 1957, 196).

4. неперех. Роздумувати, розмірковувати над чим-небудь. Клопіт зчинився такий, що господи! Усяко розважували, міркувалися, дивували,.. тягнулись до двору панського — що буде. (Марко Вовчок, I, 1955, 175); Германові нема коли довго розважувати, — він тихими кроками, мов кіт, крадеться до першої-ліпшої хати (Іван Франко, VIII, 1952, 334); Він тепер міркував, чи не дуже взяв через край, говорячи про земських начальників. Розваживши добре, він знайшов, що справді взяв через край (Володимир Самійленко, II, 1958, 231);
//  неперех. Зважати на що-небудь, враховувати щось. Фрейлігратів мурин-князь Якось так в запалі трахнув, Не розваживши, в свій бубон, Що, загувши, він розскочивсь (Леся Українка, IV, 1954, 137).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 8, . — Стор. 621.

Коментарі (0)