РОЗВЕ́ДЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до
розвести. — Ви незабаром скажете, що світ, цей
прекрасний, чудовий світ... — тут справник простяг руки
вгору і так патетично трусонув широко розведеними
долонями, що всі його качки затряслись круг пояса (Олександр Довженко,
I, 1958, 423); Кавалькада повільно спустилася до
переправи і потрапила в непрохідну гущавину людей та
возів біля розведеного на ніч моста (Зінаїда Тулуб, Людолови, I,
1957, 5); Продавала [жінка] молоко, розведене водою,
і грошей наторгувала (Панас Мирний, V, 1955, 349); У діжі..
було більше як до половини синьої, густо на олії
розведеної фарби (Іван Франко, IV, 1950, 92); Петро Лукич поклав мокрі
весла біля розведеного кимсь багаття (Літературна газета, 21.IX
1950, 1);
// у знач. прикм. Серед дуже скромних страв
стала гранчаста пляшка з розведеним спиртом (Дмитро Бедзик,
Дніпро.., 1951, 12); Марко потяг до себе горщик,
відпив кілька ковтків, гидливо заплювався на всі боки..
— Крейда розведена (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 257);
// розведено,
безос. присудк. сл. Я звалив його і почав дубасити, по
чому влучав, кулаками. Ледве нас розведено (Борис Грінченко, I, 1963,
301).
2. у знач. прикм. Який розвівся, розлучився (про одне з подружжя). Кожен раз, коли домашні клопоти потребували його уваги та забирали в нього час, Джіафер думав про свою розведену жінку, хоч не жалкував, що так сталося (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 135).