РОЗВІНЧУВАТИ, ую, уєш, недок., РОЗВІНЧАТИ, аю, аєш, док., перех.
1. Робити недійсним чиє-небудь вінчання на царство, князівство і т. ін. — Ми тебе на державу вінчали, Ми тебе й розвінчаєм сами. І коли проти нас ти повстанеш, Проти тебе повстанемо ми (Леся Українка, I, 1951, 361).
2. розм., заст. Припиняти церковний шлюб з ким-небудь. [Хведір:] Хто ж тебе розвінча? [Іван:] А на што мне розвінчуваться? Я і женатий, как неженатий (Панас Мирний, V, 1955, 242).
3. перен. Позбавляти слави, громадського визнання,
показуючи, розкриваючи негативні риси чиєї-небудь
поведінки, вдачі. Треба ще раз зважити на
самолюбство цього молодика — не розвінчувати його перед цілим
цехом (Юрій Шовкопляс, Інженери, 1956, 178); Як всякий ханжа,
що побував у ролі фальшивого добродійника, він не міг
навіть припустити, щоб його розвінчали (Ігор Муратов, Свіже
повітря.., 1962, 175);
// Викривати, засуджувати кого-,
що-небудь. Сатира і гумор покликані розвінчувати і
гострим словом випікати те зло і недоліки, які є в
нашому житті (Андрій Малишко, Думки.., 1959, 86); Мистецтво
завжди щось стверджує, підтримує, підносить як
взірець прекрасного, а щось відкидає, заперечує, розвінчує
як потворне, віджиле, чуже поступові життя і людині
(Радянське літературознавство, 2, 1968, 19); Це звичайне запитання враз
розвінчало нового знайомого (Олесь Донченко, V, 1957, 21);
Величезна заслуга Леніна полягає в тому, що він не тільки
розвінчав колоніалізм, але й указав шляхи визволення
поневолених ним народів (Комуніст України, 5, 1960, 29).